Читати книгу - "Таємничий острів"

Куди ж вирушив принц Даккар? Де шукав він тієї незалежності, у якій йому відмовила земля, населена людьми? Під водою, у глибинах морів — там, де ніхто не міг переслідувати його.

На зміну воїну прийшов учений. Пустельний острів у Тихому океані послужив йому притулком; він заклав там корабельну верф, і на ній було побудовано за його кресленнями підводний човен. За допомогою способів, що коли-небудь стануть відомі, він зумів скористатися невимірною механічною силою електрики, добуваючи її з невичерпних джерел, і застосував цю силу для всіх потреб на своєму підводному човні, — електрика служила двигуном судна, висвітлювала й опалювала його. Море і його незліченні, скарби, міріади риб, водні поля з рясними водоростями, величезні ссавці — все те, що природа приховала в морських безоднях, і те, що втратили в них люди, цілком задовольняло потреби принца Даккара і всього екіпажу, а головне, здійснилося найпалкіше його бажання — не мати більше ніяких зв’язків із землею. Він дав своєму судну назву «Наутилус», себе назвав капітаном Немо і сховався під водою.

Багато років капітан плавав у глибинах всіх океанів, від одного полюса до іншого. Парія[61] у світі людей, він зібрав у невідомих підводних світах чудові скарби. Мільйони, що затонули в бухті Віго 1702 року, коли пішли на дно іспанські галіони з вантажем золота, стали для нього невичерпним джерелом багатства, яке завжди знаходилось у його розпорядженні, і залишаючись невідомим, він спрямовував це золото на допомогу борцям за незалежність своєї країни.[62]

Довгий час він не спілкувався з людьми, але раптом у ніч на 6 листопада 1866 року троє людей несподівано опинилися на борту його корабля: француз-професор, його слуга і канадський рибалка. Людей цих капітан Немо підібрав, коли вони впали в море під час зіткнення «Наутилуса» з американським фрегатом «Авраам Лінкольн», що гнався за підводним човном.

Капітан Немо довідався тоді від професора, що «Наутилус» приймають то за велетенську морську тварину із сімейства китоподібних, то за підводний човен, що належить піратам, і що за ним полюють у всіх морях.

Капітан Немо міг би кинути в океан трьох чужинців, що випадково вдерлися в його таємниче існування. Але він цього не зробив, він тримав їх у себе бранцями, і протягом семи місяців вони були свідками всіх чудесних перипетій подорожі, коли корабель капітана Немо проплив під водою двадцять тисяч льє.

Двадцять другого червня 1867 року цим трьом бранцям, які нічого не знали про минуле капітана Немо, вдалося втекти — вони попливли на човні, викраденому ними з «Наутилуса». Але оскільки в цей час «Наутилус» захопила стрімка течія Мальстриму і віднесла до берегів Норвегії, капітан вважав, що, потрапивши в цей жахливий вир, утікачі знайшли собі могилу в безодні моря. Він так і не дізнався, що французу і двом його супутникам якимсь дивом вдалося врятуватися, що їх викинуло на берег, їх підібрали рибалки з Лофотенських островів, і професор, повернувшись до Франції, надрукував книгу, у якій він розповів про своє семимісячне плавання на борту «Наутилуса», зробивши надбанням цікавих читачів численні пригоди, що відбувалися під час цієї надзвичайної подорожі.

Ще довго капітан Немо вів таке життя, плаваючи по всіх морях. Але ось померли один за одним усі його супутники, і він поховав їх на кораловому цвинтарі на дні Тихого океану. Порожньо стало на «Наутилусі», — з усіх, хто втік на ньому від світу людей, живим залишився лише капітан Немо.

Йому було тоді шістдесят років. Самотньому старому вдалося провести «Наутилус» в одну з підводних гаваней, де його корабель іноді відстоювався після плавання.

Цією гаванню служила печера, утворена під островом Лінкольна, вона була й тепер притулком «Наутилуса».

Уже шість років жив тут капітан Немо, не вирушаючи в плавання, тому що він чекав смерті — тієї миті, коли він з’єднається зі своїми товаришами, і раптом з волі випадку він виявився очевидцем падіння повітряної кулі, на якій втекли з Ричмонда в’язні «жителів Півдня». Одягнувши скафандр, він робив під водою прогулянку за декілька кабельтових від острова, в тому місці, де інженера Сміта поглинуло море. Капітан Немо піддався пориву великодушності і врятував Сайреса Сміта.

Спочатку він хотів утекти від п’ятьох аеронавтів, які зазнали катастрофи, але вихід з його гавані був закритий: під дією вулканічних сил піднялося дно базальтової печери, і «Наутилус» уже не міг вибратися зі свого підземелля. Там, де вистачало глибини для легкого човна, не міг пройти «Наутилус», тому що мав досить велику осадку.

Отже, капітан Немо залишився. Він почав спостерігати за своїми сусідами, викинутими на незаселений острів і позбавленими найнеобхіднішого. Але сам він не хотів показуватися їм на очі. Помалу, бачачи, які це шляхетні, енергійні люди, якою братерською дружбою вони зв’язані між собою, він зацікавився їхньою боротьбою з природою. Хоч-не-хоч він проникнув в усі таємниці їхнього життя. У водолазному костюмі йому неважко було пробиратися на дно провалу, що існував усередині Гранітного палацу; піднявшись по виступах на стінках цього колодязя до верхнього його отвору, він чув, як колоністи розповідали про своє минуле, говорили про теперішнє своє становище і свої плани на майбутнє. Від них він довідався про кровопролитну боротьбу, у якій одна частина Америки піднялася проти іншої в ім’я знищення рабства негрів. так, ці люди, що випадково потрапили на острів, були гідні всілякої поваги і могли б примирити капітана Немо з людством, як благородні його представники.

Капітан Немо врятував Сайреса Сміта. Він же привів його собаку в Нетрі, він врятував Топа від дюгоня в глибині озера; він підкинув на мис Знахідки ящик, у якому було стільки речей, корисних для колоністів; він відв’язав човен, і той поплив униз по ріці Віддяки;, під час навали мавп він скинув униз мотузкову драбину, прикріплену біля дверей Гранітного палацу; пустивши по морю закорковану пляшку з запискою, він повідомив, що Айртон знаходиться на острові Табор; він підірвав розбійницький бриг за допомогою підводної міни, поставленої на дні протоки; він врятував Герберта від смерті, принісши для нього сірчанокислий хінін, і, нарешті, він же вбив бандитів електричними кулями — своїм винаходом, яким він користувався на підводному полюванні. Ось чим пояснювалося стільки подій, що могли здатися надприродними; усі вони свідчили про великодушність і могутність капітана Немо.

Цей людиноненависник мав потребу робити добро. Йому хотілося ще раз допомогти людям, для яких він стільки зробив, дати їм кілька корисних порад, до того ж він відчував наближення