Читати книгу - "Цілитель Азаринту, Рейгар"

Ілея розправила крила і додала кілька шарів своєї броні до бойової машини, перш ніж забрати його. Я буду потихеньку збільшувати швидкість. Дай мені знати, коли це стане занадто.

Я зроблю так, — сказала істота перед тим, як вони полетіли в безкрайню пустелю.

.

Ілея насолоджувалася прохолодним повітрям, не бачила ні штормів, ні небезпек, коли вони прямували до передбачуваного Володіння. Про якого вона мало що знала. Ельфи Світла здебільшого залишалися на своїй території, наскільки їй було відомо, на відміну від ельфів Вогняних Пусток, а тепер і Верлейни. Вона задавалася питанням, наскільки це просто повязано з нинішніми монархами і рішеннями, які вони приймали.

,

Кілька разів вона сповільнювалася, щоб перевірити, де вони. Військова машина лише подивилася на сонця, перш ніж він знову вказав на них, коригуючи їхній курс, поки через деякий час він не заговорив.

Ми приїдемо найближчим часом, - сказав Нельрас.

Ілея побачила вдалині відблиск світла і сповільнилася. Вона примружила очі, коли вони йшли далі. — Це щось, що відбиває сонячне світло?

.

Колишній монарх не відповів.

У міру того, як вони просувалися, вона ще більше сповільнювалася, і єдине блискуче світло повільно перетворювалося на кілька десятків, а незабаром і на кілька сотень. Шматочки далеких споруд, що відбивають сонце, що сходить. Звивисті шпилі з піску та скла, що сягають далеко в небо, звивисті стіни та споруди, що нагадують їй природні утворення на кшталт Великого Каньйону, ніби щось підняло саму пустелю під час шторму та заморозило її на місці. Можливо, щось, що дитина побудувала б на земляному пляжі, але збільшилася до величезних розмірів. Абстрактні форми, здавалося б, природні, але в усьому цьому була художність. Вона зрозуміла, що це велике поселення, побудоване з піску та скла, виникло не випадково. Хтось його побудував, і вона мала уявлення, хто.

Тепер її очі чітко бачили споруди, деякі поодинокі завбільшки з саму Верлейну. Вона знову сповільнилася, коли побачила, що на їхньому шляху наближається група літаючих істот. Вона вже зняла з свого супутника попелясту броню, щоб принаймні переконатися, що вони не сприймаються як одна й та сама істота, його якесь заклинання. Через мить вона приземлилася в пустелі, щоб дати Нельрасу можливість рухатися самому, але так само захистити його в разі сутички.

У порівнянні з нещодавнім нападом на , Ілея не планувала нікого вбивати тут. Ні, якщо вони не дали їй дійсно вагомої причини.

Їм не довелося довго чекати, пятеро ельфів, одягнених у щось схоже на темно-сині обладунки зі скла, дизайн плавний і дивний, як і споруди, які, як припускала Ілея, вони населяли.

,

Вони виблискують, подумала вона, світло сонць, що грає на їхніх обладунках, наче світло кристалів печери. Під обладунками вони носили одяг зі шкури, простого дизайну, але неймовірно добре скроєний. У них були такі ж яскраво виражені вуха і гострі зуби, вони шипіли так само, як і всі інші ельфи, яких вона зустрічала раніше. Єдиною іншою відмінністю здавалася їхня бронзова шкіра та золоті очі, лише один із пяти з відтінком зеленого кольору. Двоє з них несли списи зі срібла, один — велику кістяну булаву, а двоє інших взагалі не мали зброї.

Швидка ідентифікація не давала їй нічого більшого за шістсот, чотири з них нижче трьох позначок.

.

— Валь Акуун, — заговорив ельф найвищого рівня. Один з володарів списа. Воїн на шостому рівні двадцять. Він зашипів, складний звук, який Ілея не могла розшифрувати.

,

Вона зашипіла у відповідь, її власне більше означало загальне привітання. Нельрас зашипів поруч з нею, його звук також відрізнявся, хоча й дещо спотворений його бойовою машиною.

.

Гадаю, варто представитися.

.

Я Монарх Небесних Володінь, і я приїхав у гості.

Ельфи перезирнулися, з виразом збентеження і побоювання. Одна з них виглядала ненависною, але її назва, здавалося, більше бентежила, ніж обтяжувала.

— Ти... Не з нашого роду? Що це означає? — заговорив ельф.

.

Нельрас ступив уперед і заговорив. Ельфійські слова, що викликають шипіння і ще більшу плутанину.

— Ти підеш з нами, — заговорив головний ельф.

— Що ви їм сказали? Ілея послана до Нельраса Ітома.

.

Військова машина глянула на неї. Щоб вони краще поважали присутність не одного монарха, а свого колишнього правителя. Я підозрюю, що вони не атакували через ваші чотири оцінки та ваш титул.

— Ти знаєш когось із них? — спитала Ілея.

.

Він не відповів.

,

З помірною швидкістю група полетіла до споруд вдалині. Дивне поселення, подумала Ілея, хоч і бачила чужого. У певному сенсі це було схоже на те, що Друнед побудував для Мави, хоча, в той час як споруди големів виділялися в пустелі, як забуті витвори мистецтва, Царство Світла здавалося їй абсолютно чужим. Світло, яке зараз відбивається від тисячі шматочків, вбудованих у замерзлі піщані утворення. Вона помітила, що деякі з них були вікнами, але багато з них здавалися просто шматками скла. Тепер, коли вона підійшла ближче, Ілея також побачила різницю в кольорі, хоча різноманітність була ледь помітною, і віддавала перевагу синьому та жовтому.

.

Вона не побачила ні металу, ні каменю.

Вулиць не було, а просто дюни між поодинокими стоячими утвореннями. Не було ні стін, ні будинків. Здавалося, що нічого навмисного не було, але вона припустила, що просто не розуміє мети всього цього або артистизму, що стоїть за цим.

.

Однак в одному вона могла зізнатися.

— Гарно, — сказала вона вголос. — То це твій дім.

.

Двоє ельфів глянули на неї, коли вони летіли. Нельрас промовчав.

.

Їх привели до одного з найвищих шпилів, з тонкої центральної частини яких стирчали різні платформи. Ілея підняла брови, коли побачила, що рухаються цілі ділянки піску. Тут повільний струмочок, там тече сильна річка. Постійний рух, пульсуючий щільною магією, яку вона миттєво зрозуміла, що походить від Оракула.

Вони приземлилися на вершині дивної прибудови від вежі. Суцільний пісок, наче хтось розсипав жменю і заморозив його на місці, перш ніж він був прикріплений до спіральної вежі. Схил вів угору і до круглого входу зі скла.

.

Вона намацала пульс. Можливо, якесь привітання? Було таке відчуття, ніби він вийшов із самої