гордився тимчасовою світу цього славою. Ховав же собі скарб на небі, передпосилаючи туди своє багатство руками вбогих. Мав же собі дружину на ім'я Марія, яка у всіх його добрих ділах наслідувала і у всьому була йому подібна, з нею ж Ксенофонт, чесно живши, догоджав Богові, ходив у всіх заповідях й оправданнях Господніх без гріха. Народили ж двох синів — Івана і Аркадія — і виховали їх у настанові добрій, не лише в книжному розумінні, але і в Божому страсі, що є премудрости начало. Повчали і на всіляку наставляли чесноту: бажали-бо не маєтків лише своїх мати спадкоємців, але найбільше богоугодного свого життя наслідувачів. Послали ж їх у Вирит, град фінікійський, учитися еллінської любомудрості, у той-бо час славна там була наука. Коли вже перебували в навчанні якийсь час, трапилося, що Ксенофонт розхворівся дуже і чекав смерти. Марія ж, не сподіваючися більше на його життя, послала у Вирит до синів, написавши про тяжку хворобу батька й наказуючи, щоб скоро прибули додому, поки не відійшов від тутешніх батько, щоб останнього благословення батькового сподобилися і послужили його похованню. Вони ж постаралися прийти швидко, і, бачивши їх, батько звеселився — і відпустила його хвороба через радість. Звелів же сісти їм при одрі своєму, почав повчати їх, кажучи: "Я, діти мої, як же думаю, до закінчення життя свого зближаюся, ви ж, якщо любите мене, батька вашого, зробіть так, як заповідаю вам. По-перше, бійтеся Бога і життя своє за Його святими заповідями скеровуйте. Далі ж те, що скажу вам, не з марнославства скажу, але щоб на чесноти наставити вас: якщо-бо моє життя будете мати собі за зразок, думаю, не треба вам буде иншого учителя, бо домашнє навчання, у словах і ділах втілене, корисніше від науки зовнішньої. Знайте-бо, що прожив аж дотепер у всілякому благоговінні і простоті серця свого, що від усіх шанований і люблений був не через сан великий, але через лагідність і добру вдачу. Нікого ж бо нічим не образив, не докорив ніколи, не обмовив, не позаздрив, не розгнівався марне, не ворогував ні з ким, але всіх любив, зі всіма прожив мирно. Не залишав же церкви Божої увечері і зранку, не зневажив жебрака, ані подорожнього, ні сумного, але кожного словом і ділом утішив, тих, що в темницях, відвідував завжди, багатьох же полонених викупив і на свободу відпустив. А що постановив собі утримуватися від бенкетів, щоб не говорити нічого злого чи лукавого, так і очам своїм поклав заповіт, щоб не дивилися на чуже добро, не пожадали його і берегли себе для Бога. Не пізнавав иншої жінки, хіба матір вашу, але і з нею доти тільки були разом, поки народили вас, а після народження вирішили непорочно перебувати і береглися дотепер у чистоті тілесній в Господі. Наслідуйте, о діти, життя батьків, наслідуйте віру, терпіння, лагідність нашу і так живіть, щоб угодити Богові і щоб примножив вас Бог і зробив багатолітніми. Убогих милостинями обдаровуйте, вдовиць і сиріт захищайте, хворих і тих, що у в'язниці, відвідуйте, скривджених і неправедно засуджених визволяйте, мир майте зі всіма. Друзям вашим вірними будьте, ворогам же благодійте, не віддавайте злом за зло. До всіх будьте добрі, лагідні, люб'язні та смиренні. Чистоту вашу душевну й тілесну бережіть непорочною, і нині, і, якщо дасть Бог, у подружжі щоб ложа ваші були неосквернені. Церквам Божим і монастирям благотворіть, священиків і ченців шануйте: через них-бо Бог являє милосердя цьому світові. А найбільше не забувайте про тих, хто поневіряється задля Бога в пустелях, у горах, у вертепах і проваллях земних, але необхідне їм подавайте. Жебраків годуйте достатньо і не збіднієте, бо знаєте, що дім мій ніколи не біднів від багатьох трапез, для убогих поставлених. Моліться часто і святих навчань дослухайтеся. Матері вашій достойну честь віддавайте і слухайте її зі страхом Господнім, завжди волю її творіть, завжди ж накази її виконуйте. До рабів будьте милостиві, як своє тіло, дітей любіть, старих на свободу відпускайте, їжу і потрібне їм до кончини подаючи. Але хай, усе підсумовуючи, скажу: як же ви бачили, як я робив, так і ви чиніть, — і сподобитеся чести і слави святих. Пам'ятайте ж і те завжди, що мине світ цей і слава його нічим буде. Дітоньки, заповіді Господні і мої збережіть, Бог же світу хай буде з вами". Це чувши, Іван і Аркадій плакали й говорили: "Не покидай нас, батьку, але впроси Бога, щоб подав тобі ще перебувати трохи з нами, знаємо, що впросиш Його, коли захочеш, почує-бо тебе Бог. Потрібне ж є вельми нам, юним, твоє тут життя, бо краще нас на добрі наставиш діла і сам влаштуєш життя наше, як належить".
Батько ж застогнав і, просльозившися, сказав: "Відколи відвідав мене Бог хворобою цією і ліг я на одрі, багато за те молив і молю Бога, щоб через вашу юність подав мені ще трохи перебувати тут, поки ж вас у повній дорослості побачу". Було ж у наступну ніч Ксенофонтові в соннім видінні повідомлення, що велить йому Бог ще при житті цьому бути. І сповістив те дружині і дітям, і всі раділи і славили Бога. І почав хворий помалу до здоров'я з недуги приходити, і говорив до синів: "Діти, ідіть, закінчіть навчання ваше і, закінчивши, швидко повертайтеся, щоб законним шлюбом поєднав вас". І посадивши в корабель зі всім потрібним, у Вирит відпустив знову.
Коли почали вони знову плисти, спершу дорога була добра, легко віяв вітер, тоді раптом піднявся вітер супротивний — і була несподівана в морі буря і шторм сильний, і зразу кораблеплавці вітрила вниз спустили, і несений був корабель бурею невідомо куди, і заливали його хвилі, і всі, що в кораблі, втратили надію на життя, в біді і страху смертному плакали, ридаючи. Плакали ж і обидва брати Іван і Аркадій, до Бога молячись і говорячи: "Владико преблагий, всілякого творіння Помічнику, не зневаж творіння Твоє, згадай добрі діла батька нашого і задля них не залиш нас, і не дай нам передчасно померти в молодих квітучої юности нашої літах, щоб не потопила нас буря водна ані щоб не пожерла нас безодня морська, пом'яни милістю Твоєю і щедрістю Твоєю, поглянь з висоти святої слави Твоєї і побач біду нашу, почуй стогін і зойк наш, серцем упокореним і духом смиренним молимося, простягни нам Свою всесильну правицю і вихопи нас із воріт смертних, не
