Читати книгу - "Орієнталізм"

108. Marcel Proust, The Guermantes Way, trans. C. K. Scott Moncrieff (1925; reprint ed., New York: Vintage Books, 1970), p. 135.

109. Nathaniel Schmidt, «Early Oriental Studies in Europe and the Work of the American Oriental Society, 1842-1922», Journal of the American Oriental Society 43 (1923): 11. Див. також E. A. Speiser, «Near Eastern Studies in America, 1939-45», Archiv Orientalni 16 (1948): 76-88.

110. Для прикладу можна назвати Henry Jessup, Fifty-Three Years in Syria, 2 vols. (New York: Fleming H. Reveil, 1910).

111. Про зв’язок між проголошенням декларації Бальфура та воєнною політикою Сполучених Штатів див. Doreen Ingrams, Palestine Papers 19171922: Seeds of Conflict (London: Сох & Syman, 1972), pp. 10 ff.

112. Mortimer Graves, «A Cultural Relations Policy in the Near East», in The Near East and the Great Powers, ed. Frye, pp. 76, 78.

113. George Camp Keiser, «The Middle East Institute: Its Inception and Its Place in American International Studies», in The Near East and the Great Powers, ed. Frye, pp. 80, 84.

114. Розповідь про цю міґрацію можна знайти в The Intellectual Migration: Europe and America, 1930-1960, ed. Donald Fleming and Bernard Bailyn (Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1969).

115. Gustave von Grunebaum, Modern Islam: The Search for Cultural Identity (New York: Vintage Books, 1964), pp. 55, 261.

116. Abdullah Laroui, «Pour une méthodologie des études islamiques: L’Islam au miroir de Gustave von Grunebaum», Diogène 38 (July-September 1973): 30. Це есе увійшло до збірника Ляруї: Laroui, The Crisis of the Arab Intellectuals: Traditionalism or Historicism? trans. Diarmid Cammell (Berkeley: University of California Press, 1976).

117. David Gordon, Self-Determination and History in the Third World (Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1971).

118. Laroui, «Pour une méthodologie des études islamiques», p. 41.

119. Manfred Halpern, «Middle East Studies: A Review of the State of the Field with a Few Examples», World Politics 15 (October 1962): 121-2. {480}

120. Ibid., p. 117.

121. Leonard Binder, «1974 Presidential Address», MESA Bulletin 9, no. 1 (February 1975): 2.

122. Ibid., p. 5.

123. «Middle East Studies Network in the United States», MERIP Reports 38 (June 1975): 5.

124. Дві найкращі критичні рецензії на «Кембриджську історію» — це: Albert Hourani, The English Historical Review 87, no. 343 (April 1972): 348-57, and Roger Owen, Journal of Interdisciplinary History 4, no. 2 (Autumn 1973): 287-98.

125. P. M. Holt, Introduction, The Cambridge History of Islam, ed. P. M. Holt, Anne K. S. Lambton, and Bernard Lewis, 2 vols. (Cambridge: Cambridge University Press, 1970), 1: xi.

126. D. Sourdel, «The Abbasid Caliphate», Cambridge History of Islam, ed. Holt et al., 1: 121.

127. Z. N. Zeine, «The Arab Lands», Cambridge History of Islam, ed. Holt et al., 1: 575.

128. Dankwart A. Rustow, «The Political Impact of the West», Cambridge History of Islam, ed. Holt et al., 1: 697.

129. Цитується в Ingrams, Palestine Papers, 19171922, pp. 31-2.

130. Robert Alter, «Rhetoric and the Arab Mind», Commentary, October 1968, pp. 61-85. Стаття Альтера була хвалебною рецензією на книжку генерала Єгошафата Гаркаві: Yegoshafat Harkabi, Arab Attitudes to Israel (Jerusalem: Keter Press, 1972).

131. Gil Carl Alroy, «Do The Arabs Want Peace?» Commentary, February 1974, pp. 56-61.

132. Roland Barthes, Mythologies, trans. Annette Lavers (New York: Hill & Wang, 1972), pp. 109-59.

133. Raphael Patai, Golden River to Golden Road: Society, Culture, and Change in the Middle East (Philadelphia: University of Pennsylvania Press, 1962; 3rd rev. ed., 1969), p. 406.

134. Raphael Patai, The Arab Mind (New York: Charles Scribner’s Sons, 1973). Як працю ще більш расистського напрямку можна назвати John Laffin, The Arab Mind Considered: A Need for Understanding (New York: Taplinger Publishing Co., 1976).

135. Sania Hamady, Temperament and Character of the Arabs (New York: Twayne Publishers, 1960), p. 100. Книжка Гамаді — улюблений твір серед ізраїльтян та апологетів Ізраїлю; Елрой цитує її схвально і так само робить Амос Елон у The Israelis: Founders and Sons (New York: Holt, Rinehart & Winston, 1971). Морро Берґер (див. прим. 137, нижче) також часто її цитує. Зразком для неї є книжка Лейна «Звичаї та побут {481} сучасних єгиптян», але їй далеко до Лейнової начитаності та загальної ерудиції.

136. Теза Манфреда Гальперна дається в «Four Contrasting Repertories of Human Relations in Islam: Two Pre-Modern and Two Modern Ways of Dealing with Continuity and Change, Collaboration and Conflict and the Achieving of Justice», a paper presented to the 22nd Near East Conference at Princeton University on Psychology and Near Eastern Studies, May 8, 1973. Цю доповідь було підготовлено на основі статті Гальперна: «A Redefinition of the Revolutionary Situation», Journal of International Affairs 23, no. 1 (1969): 54-75.

137. Morroe Berger, The Arab World Today (New York: Doubleday Anchor Books, 1964), p. 140. Схожі імплікації підпирають недоладні праці квазіарабістів, таких, як Джоел Кармікаел (Joel Carmichael) та Даніель Лернер (Daniel Lerner); більш тонко користуються ними такі політологи та історики, як Теодор Дрейпер (Theodore Draper), Вальтер Лакер (Walter Lacqueur) та Елі Кедурі (Élie Kedourie). Вони очевидні в таких високо цінованих працях, як Gabriel Baer’s Population and Society in the Arab East, trans. Hanna Szoke (New York: Frederick A. Praeger, 1964), and Alfred Bonne’s State and Economics in the Middle East: A Society in Transition (London: Routledge & Kegan Paul, 1955). Як здається, консенсус полягає в тому, що якщо араби взагалі спроможні мислити, то мислять вони інакше — тобто не обов’язково логічно, а часто й без усякої логіки. Див. також дослідження, виконане Адель Дагером для RAND: Adel Daher, Current Trends in Arab Intellectual Thought (RM-5979-FF, December 1969), і його типовий висновок, що «підхід конкретного розв’язання проблем явно відсутній у арабській думці» (с. 29). У своїй рецензії-есе, написаній для «Журналу інтердисциплінарної історії» (див. прим. 124, вище), Роджер Оуен атакує саме поняття «іслам» як концептуальне для історичних студій. Він сфокусовує свою увагу на «Кембриджській історії ісламу», що, як йому здається, в певний спосіб увічнює ідею ісламу (яку знаходимо в таких авторів, як Карл Беккер (Carl Becher) та Макс Вебер (Max Weber), «сутнісно визначену як релігійна, феодальна й антираціональна система, [що їй] бракує необхідних характеристик, які зробили європейський проґрес