Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ти що це робиш?
— Яєчню, — відповів Смок, скинув з ліктя руку Куцого й розбив друге яйце. — А в тебе хіба зір зіпсувався? І тобі здається, що я зачісуюся?
— Та чи ти, бува, не захворів? — стурбовано запитав Куций, коли Смок, відштовхнувши його вбік, розбив над сковородою третє яйце. — Чи, може, просто з глузду зсунувся? Ти ж уже на тридцять доларів гахнув!
— А гахну на всі шістдесят, — сказав Смок, розбиваючи четверте яйце. — Не заважай, Куций. До нас іде Паливода, за п'ять хвилин він буде тут.
Зрозумівши, нарешті, в чім справа, Куций полегшено зітхнув і сів до столу. А коли в двері постукали, Смок уже сидів навпроти нього і перед ними стояло по тарілці з гарячою яєчнею.
— Увійдіть! — гукнув Смок.
Паливода Чарлі, молодий велетень під стелю на зріст і вагою не менше як сто дев'яносто фунтів, увійшов і потиснув їм обом руки.
— Сідай до столу, Паливодо, перекуси з нами, — запросив Куций. — Смоку, підсмаж для нього яєчню. Ладен закластися, що він уже й забув, який у неї смак.
Смок розбив над гарячою сковородою ще три яйця й за хвилину-дві поставив яєчню перед гостем. Той дивився на неї таким дивним напруженим поглядом, аж Куцого ляк узяв, як признався він згодом: а що, як раптом Паливода суне яєчню до кишені і дасть драла?
— Мабуть, найбільші багатирі в Штатах не їдять так, як оце ми, — тріумфував Куций. — Ось ми зараз утрьох уминаємо яєць на дев'яносто доларів і хоч би тобі чмих.
Паливода втупився очима з напівпорожню вже тарілку й наче закам'янів.
— Їж, чого ти, — підбадьорив його Смок.
— Вони… вони не коштують по десять доларів, — повільно видушив Паливода.
Куций прийняв виклик.
— Кожна річ коштує стільки, скільки можна за неї взяти, хіба ні? — спитав він.
— Та воно-то так, але…
— «Але» тут ні до чого. Я кажу тобі, скільки ми за них можемо взяти. По десятці за штуку, — більш не візьмемо, а за менше не віддамо. Май на увазі, ми зі Смоком заснували яєчний трест. Коли ми кажемо — десять, то так воно й буде. — Він витер тарілку коржем. — Я, здається, ще б двійко з'їв, — зітхнув він і наклав на тарілку бобів.
— Як же це ви отак їсте яйця, — не стримався Паливода. — Це… це просто негарно!
— А без яєчні нам із Смоком і їжа не всмак, — вибачливо пояснив Куций.
Паливода без видимої насолоди доїв свою яєчню й нерішуче видивився на двох приятелів.
— Послухайте, хлопці, чи не могли б ви зробити мені одну велику послугу? — почав він непевним голосом. — Скажімо, продати, позичити чи подарувати з дванадцяту яєць?
— А чом би ні, — відповів Смок. — Я й сам знаю, як воно, бува, кортить поласувати яєчком. Але ми не такі бідні, щоб брати гроші за почастунок. Ми дамо тобі їх задарма. — Тут його копнули під столом ногою, і він зрозумів, що Куций втрачає самовладання. — Ти кажеш дванадцяту, Паливодо?
Той кивнув.
— Ану, Куций, — сказав Смок, — підсмаж їх йому. Я тебе розумію. Я й сам іноді ладен з'їсти десяток за одним заходом.
Куций уже схопився з місця, але Паливода стримав його рукою.
— Ні, не смажених, — сказав він. — Мені треба їх свіженькі.
— Тобто щоб ти міг забрати їх з собою?
— Атож.
— Так це вже і не почастунок, — зауважив Куций. — Це… це вже ти від нас підеш, наче з крамниці…
Смок підтримав його.
— Таки справді, це вже зовсім інша річ, — сказав він. — Я гадав, ти просто хочеш поласувати. А так — розумієш, ми скупили яйця, бо хочемо спекульнути.
В очах Паливоди застрибали грізні блакитні вогники.
— Я заплачу вам за них, — гостро мовив він. — Скільки?
— Але не за дванадцятку, — відказав Смок. — На дванадцятий ми не продаємо, продаж уроздріб нас не цікавить. Тут ідеться про велику оборудку — навіщо ж підривати самим собі ринок? Ми скупили всі яйця — і продамо їх лише гуртом.
— А скільки їх у вас і скільки ви за них правите?
— Скільки їх у нас, Куций? — спитав Смок.
— Зараз скажу, — відповів Куций і, одкашлявшись, почав лічити вголос: — Дев'ятсот сімдесят три відняти дев'ять — буде дев'ятсот шістдесят два. А за весь цей га-муз, по десятці за штуку, вийде дев'ять тисяч шістсот двадцять кругленьких доларів. Звісно, гра у нас чесна, і за тухлі яйця гроші ми повертатимемо — тільки тухлятини в нас немає. Ось чого я на Клондайку не бачив, то це тухлого яйця. Навіть найзаплішеніший дурень не повезе сюди тухлих яєць.
— Правильно, — підтримав його Смок. — За тухлі яйця гроші повертаємо, Паливодо. Отож наша пропозиція така: давай нам дев'ять тисяч шістсот двадцять доларів, і всі яйця на Клондайку — твої.
— А потім ти можеш пустити їх по двадцятці за штуку й заробиш іще стільки ж, — порадив Куций.
Паливода сумно похитав головою й наклав собі на тарілку бобів.
— Ні, це занадто дорого, Куций. Мені треба лише кілька штук. Я дам вам по десять за дві дванадцятий. Можу навіть по двадцять дати — але весь гамуз мені купляти ні до чого.
— Всі або жодного, — було останнє слово Смока.
— Послухайте, хлопці, — раптом відверто заговорив Паливода. — Я вам усе розповім по щирості, але хай це залишиться між нами. Ви знаєте, що ми з міс Ерол були заручені. А тепер вона розірвала заручини. Ви ж, мабуть, чули. Всі про це знають. Тож яйця мені потрібні для неї.
— Хе! — осміхнувся Куций. — Тепер мені все ясно. Тільки я й не думав, що ти на таке здатний!
— На що саме?
— Це просто підло, так і знай! — провадив Куций у благородному гніві. — І я б не здивувався, якби хтось у тебе кулю вліпив, бо ти таки заслужив на це!
Паливода мало не спалахнув нестримною люттю. Він стиснув дешеву виделку так, що аж зігнув її, а блакитні його очі погрозливо заярілися.
— Ти що це, Куций, верзеш? Коли ти гадаєш, що я задумав тишком-нишком якесь свинство…
— Я знаю, що гадаю, — вперто відказав Куций. — І тишком-нишком такі речі не виходять. Коли кидають, то це й дурень побачить.
— Що кидають?
— Ну, яйце, сливу, м'яча, будь-що. Тільки знай, Паливодо, це тобі так не минеться. Цього тобі публіка не подарує. Хоч міс Ерол і акторка, ніхто не дозволить
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори у дванадцяти томах. Том сьомий», після закриття браузера.