Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

140

Толстиков В. П. Пантикапей — столица Боспора // Очерки археологии Боспора. — М., 1992. — С. 77.

141

Шелов-Коведяев Ф. В. История Боспора в VI—V вв. до н. е. // Древнейшие государства на территории СССР. — М., 1985. — С. 66.

142

Толстиков В. П. Указ. соч. — С. 93.

143

Толстиков В. П. Проблема образования Боспорского государства //ВДИ. — 1984. — № 3. — С. 24—48.

144

Виноградов Ю. А. Мирмекий // Очерки археологии и истории Боспора. — М., 1992. — С. 106—107.

145

Шелов-Коведяев Ф. П. Указ. соч. — С. 67.

146

Виноградов Ю. Г. Перстень царя Скила. — С. 107.

147

Ростовцев Н. И. Скифия и Боспор. — Л., 1925. — С. 224.

148

Яковенко Е. В. Скіфи Східного Криму в V—III ст. до н. е. — К., 1974. — С. 20—74.

149

Шелов-Коведяев Ф. П. Указ. соч. — С. 168.

150

Цікавою ілюстрацією відносин, що інколи складалися між греками-переселенцями та їхніми сусідами, може бути «війна» між лідійцями на чолі з їхнім царем Аліатом та Мілетом, про яку яскраво розповідав Геродот [І, 17]. «Виступаючи у похід, він діяв так. Він починав похід з військом проти Мілета у час дозрівання хлібів на ланах. Прийшовши у землі мілетян, він не став руйнувати та палити будівлі на полях та виламувати двері, але залишив недоторканими. Лише дерева він зрубав та знищував хліб на полях, а потім повертався додому. Домів лідійський цар не руйнував для того, щоб мілетяни мали змогу жити у них, звідси знову засіяти та обробити свої лани і щоб він сам, коли вони знову оброблять землю, мав змогу під час наступного походу спустошити їх». Ця проста та надзвичайно ефективна тактика, проти якої не існувало іншого захисту, ніж укладення взаємовигідної угоди, мабуть, використовувалася й у Північному Причорномор'ї скіфами.

151

Алексеев А. Ю., Мурзин В. Ю., Ролле Р. Чертомлык. — К., 1991. — С. 136.

152

Алексеев А. Ю. Скифские цари и «царские» курганы V—IV вв. до н. э. // Эрмитажные чтения памяти Б. Б. Пиотровского. — СПб., 1993. — С. 52.

153

Редина Е. Ф. Хронология скифских памятников Северо-Западного Причерноморья // Проблеми історії та археології давнього населення Української РСР. — К., 1989. — С. 190—191.

154

Блаватская Т. В. Указ. соч. — С. 84.

155

Шелов Д. Б. Указ. соч. — С. 31.

156

Анохин В. А. Монеты Атея // Скифские древности. — К., 1973. — С. 40.

157

Анохин В. А. Указ, соч.; Анохин В. А. Монеты скифского царя Атея // Нумизматика и эпиграфика. — Выл. 2. — С. 3—15; Рогальский Ад. К. К вопросу о монетах скифского царя Атея // Нумизматика и сфрагистика. — К., 1974. — Вып. 5. — С. 3—13.

158

Анохин В. А. Монеты Атея. — С. 36—40.

159

Анохин В. А. Монеты скифского царя Атея. — С. 15.

160

Черненко Е. В. О серийном производстве парадного оружия скифского времени в античных центрах Северного Причерноморья // Тез. докладов Всесоюзной научной конференции «Проблемы античной истории и классической филологии». — Харьков, 1980. — С. 69; Черненко Е. В. Скифо-персидская война. — С. 48—50.

161

Яйленко В. П. Ольвия и Боспор в эллинистическую эпоху // Эллинизм: экономика, политика, культура. — М., 1990. — С. 249—309.

162

Черненко Е. В. Скифский поход Зопириона // Этнокультурные и этносоциальные процессы в конце II тыс. до н. э. — первой половине I тыс. до н. э. на юго-западе СССР и в отдельных регионах. — Кишинев, 1991. — С. 103; Гаерилюк Н. А., Черненко Е. В. «Скифский поход» Зопириона // Проблемы археологии Северного Причерноморья. — Херсон, 1991. — С. 90—95.

163

Мелюкова А. И. Краснокутский курган. — М., 1981. — С. 66—95, 106—107; Ее же. Скифия и фракийский мир. — С. 211—225; Мозолевський Б. М. Товста Могила. — К., 1979. — С. 180—191; Его же. Фракийская узда из Хоминой Могилы //Studia Thracica, 1. Фрако-скифские культурные связи. — София, 1975. — С. 166—179; Алексеев А. Ю., Мурзин В. Ю., Ролле Р. Указ. соч. — С. 150—166.

164

Висловлювалося припущення, що царем, який наслідував померлого брата, був Агар, його згадував Діодор Сицилійський [XX, 22]. З ним дуже обережно пов'язували поховання в одному з найзначніших курганів Великої Скіфії — Чортомлику. Див.: Алексеев А. Ю., Мурзин В. Ю., Ролле Р. Указ. соч. — С. 137—138. Згодом один з авторів змінив свою думку й датував царювання Агара часом після 310—309 рр. до н. е. (Алексеев А. Ю. Скифские цари... — С. 51, таблица). Але в такому разі про його прихід до влади Олександр вже не міг дізнатися — він помер 323 р. до н. е. Найімовірніше, Курцій Руф та Аріан згадували про смерть царя, якого А. Ю. Алексеев слушно назвав «Анонімом» і датував його правління близько 328 р. до н. е. (Указ. соч. — С. 51). У такому разі слід більш як на 10 років відсунути початок правління Агара від дати, запропонованої А. Ю. Алексєєвим.

165

Ростовцев М. И. Скифия и Боспор. — С. 263—266; Жебелев С. А. Северное Причерноморье. — М.; Л., 1953. — С. 348; Гайдукевич В. Ф. Боспорское царство. — Л., 1947. — С. 74, 162.

166

Детальніше про війну