Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

Костянтин секунд двадцять не розривав зорового контакту. 

— Ні. Немає.

Він зціпив зуби та випростався. Чим далі, тим менше йому подобалось, що Ярина проводить стільки часу з його братом. Занадто часто та інтенсивно. Проте Костянтин усвідомлював, що вони перебувають не в тих стосунках, щоб вказувати, що робити та з ким бачитись. Хоча, Сергію це чомусь ніколи не заважало.

Ярина подумки пхикнула на стримане заперечення та легковажно розвела руками:

— Тоді я поїду, — якщо він неспроможний сказати, чим невдоволений, вона не робитиме поступок та не додумуватиме за нього. Не сказав — хай живе з наслідками.

— Можемо тебе підвезти, — похмура пропозиція. — Він… Максим живе недалеко від клініки.

Зрештою, Ярина домовилась, що Костянтин довезе її до клініки Андрія та Сергія, а там вона вже зустрінеться з Максимом. Сергій одразу сів на місце поруч з водієм, ніби саме його смертельно образили, а не навпаки. Дорога минула в похмурій тиші. 

Костянтин припаркував автомобіль, і всі попрямували до входу клініки. Ярина вже піднялась на кілька сходинок, що вели до дверей головного входу, й озирнулась. Вона й сама не помітила як посміхнулась, коли побачила Максима на протилежному боці дороги, та помахала рукою. Він також помітив її, але не усміхнувся, а швидко роззирнувся й, не побачивши машин, перебіг порожню дорогу. Костянтин недобре насупився. Зазвичай Максим так не вчиняв.

— Привіт! Як ти…

Ярина зробила кілька кроків на зустріч, але замовкла, як тільки Максим ледь не зніс її з ніг, різко обійняв та з силою притиснув до себе. Пів хвилини вони стояли мовчки.

— Як ти? — він тихо прошепотів.

— Нормально, — розгублено пробурмотіла Ярина, яку міцні обійми почали душити. Вона ледь чутно кахикнула та м’яко руками відсунула Максима від себе.

— З тобою точно все гаразд? — він відсунувся, але вчепився в плече та нахилився до її обличчя.

— Так, — вона зніяковіло кивнула, — я ж і казала, і писала, що ми відвідували Марію, і все.

Максим кивнув, але досі мав загублений погляд, ніби думками знаходився в іншому місці. Він підняв голову та глянув на Костянтина. 

— Я відійду на хвильку, — Максим стиснув плече Ярини та кивком запросив брата відійти. — Треба поговорити.

Вони відійшли до дороги. Ярина бачила, як вже за хвилину Костянтин став ще похмурішим, ніж був до того. Він похитав головою, дістав телефон та почав щось шукати.

Смартфон в руці Ярини дзеленькнув. Додаток з відстеження циклу сповістив, що приблизно за два дні жити стане ще тяжче. Вона похмуро глянула на Сергія, що ображено стояв біля бильця з протилежної сторони сходів та мовчки клацав щось в телефоні. Здалеку здавалося, ніби він грав у якусь гру.

— Сергію, у вас тут є аптека?

— О, то ти зі мною вже розмовляєш?

Ярина закотила очі та вирішила не продовжувати дискусію, а пошукати адресу найближчої аптеки в інтернеті. Пошуковик одразу видав адресу клініки. Невже так важко було сказати «так»?

Вона скористалася часом, поки Максим спілкувався з Костянтином, піднялась сходами та попрямувала до аптеки, яка мала ще працювати. Та не встигла вона вийти з приміщення з покупкою, як до неї вже підлетів Максим з переляканими очима.

— Що ти там робила?