Читати книгу - "Темний ліс"

Через надзвичайну швидкість польоту Краплини та її недосяжність для радарів системи захисту кораблі, що першими потрапили під удар, не мали змоги реагувати на її появу. Проте коли вони порушили стрій і почали розлітатися, відстань між наступними цілями Краплини зросла, тож їй знадобилося більше часу, аби підлетіти до кожного з них. До того ж єдина система управління флоту вже змогла передати бортовим системам усіх суден характеристики Краплини, й «Нельсон» став першим кораблем, який спробував чинити їй опір. Для підвищення шансів на влучення в надзвичайно швидкісну, високома-неврену ціль незначних розмірів система захисту вдалася до лазерної зброї, але під час фокусування променів на поверхні Краплини та у відповідь почала випромінювати надто яскраве світло небаченої потужності. Довжина хвиль високоенергетичних гамма-лазерних установок кораблів невидима для людського ока, але Краплина якимось чином віддзеркалювала їх у видимому спектрі.

Те, що Краплина залишалася непомітною для радіолокаційних систем, виявилося загадкою. Хоча, зважаючи на форму й здатність до майже повного відбивання будь-яких хвиль, об'єкт мав би легко виявляти себе. Можливо, відповідь крилася в здатності Краплини змінювати довжину електромагнітних хвиль під час їх відбиття.

Яскраве світіння зонда затьмарило навіть вогняні кулі термоядерних вибухів, і через потік світла такої інтенсивності всім системам спостереження довелося опустити фільтри на світлочутливі прилади, щоб уникнути їх пошкодження. Якби хтось цієї миті глянув на Краплину неозброєним оком, то довіку був би сліпим — таке потужне випромінювання нічим не відрізняється від повної темряви, в якій годі будь-що побачити.

Краплина, так само сяючи, пробила «Нельсона» й залишила розгромлений флот наодинці з темрявою космосу. Але не надовго: нові спалахи термоядерних вибухів освітили його рештки. Краплина, так само неушкоджена, вилетіла по інший бік «Нельсона» й кинулася до «Зеленого», розташованого на 80 кілометрів вище.

Система захисту «Зеленого» врахувала досвід «Нельсона» й активувала електромагнітні рейкові гармати для знищення Краплини. Два паралельні електроди за допомогою сили Лоренца перетворюють постійний електрич-ний струм високої потужності на кінетичну енергію, розганяючи металевий брус до високої швидкості. Влучання кожного такого снаряда в ціль еквівалентне підриванню потужної бомби й здатне стерти з поверхні планети чималу гору. До того ж, у разі влучання в Краплину кінетична енергія снаряда, а отже, й руйнівна сила, мали збільшитися завдяки додаванню швидкості самої Краплини. Але після кожного влучання зонд лише трохи сповільнювався й відразу розганявся знову. Не стишуючи ходу, Краплина під щільним бомбардуванням долетіла до «Зеленого» й пробила броньований корпус поблизу паливних баків.

Якби цієї миті хтось глянув у надпотужний мікроскоп на поверхню Краплини, то не знайшов би навіть найменшої подряпини — вона залишалася такою само гладенькою, ніби щойно відполіроване дзеркало.

Різниця між матеріалами, створеними в звичний спосіб, і тими, що виготовляються з використанням сильної ядерної взаємодії, така сама, як між тілами в рідкому й твердому стані. Хвилі, що набігають на риф, не шкодять йому. У межах Сонячної системи не було жодного об'єкта, який міг би завдати Краплині бодай мінімальної шкоди.

Щойно відновлений контроль над полем бою виявився ілюзорним — розпач знову опанував командування флоту. Цього разу втрата всіх засобів ведення війни видавалася остаточною, надій на порятунок не лишилося.

Безжальне винищення кораблів тривало, й через збільшення відстані між ними Краплина різко прискорилася, подвоїла швидкість до 60 км/с. Вона здійснювала свої маневри так, ніби керувалася холодним розрахунком і мала чіткий план. Зонд невтомно атакував кораблі, раз по раз демонструючи людству успішне вирішення завдань комівояжера[82]: вектори атаки майже не перетиналися, навіть за умов інтенсивного руху всіх цілей. Обсяг обчислень і вимірювань, необхідний для такої успішної атаки, мав бути просто колосальним. Краплина спокійно впоралася із завданням навіть у режимі переміщень у космічному просторі на високій швидкості. Інколи вона полишала епіцентр різанини та переміщувалася на периферію поля бою, де знищувала кілька кораблів, які намагалися врятуватися втечею, тож уцілілі втрачали бажання шукати порятунку в цій частині космосу.

Кораблям бракувало часу для підготовки й початку прискорення в режимі «повний уперед 4». Не залишалося нічого, крім спроби втечі в режимі «прискорення 3», а це значно обмежувало вибір можливих варіантів. Натомість Краплина час від часу атакувала кораблі з країв формації, збивала їх докупи, ніби пес чабана, який не дозволяє отарі розбігатися.

Ділянка обшивки корабля, в яку влучала Краплина, миттю розжарювалася довкола вхідного отвору до яскраво-червоного й за 3-5 секунд термоядерне паливо вступало в реакцію та вибухало. На борту корабля, охопленого вогняною кулею, за єдину мить випаровувалося все живе. Зазвичай Краплина влучала точно в паливні баки; невідомо, як вона визначала їх розташування — чи то певним чином сканувала в режимі реального часу, чи отримувала інформацію про будову кораблів від софонів. Але приблизно десять відсотків кораблів мали пробоїни в інших місцях корпусу, тож термоядерне паливо не вибухало, проте корпус все одно розжарювався, хоча й повільніше. Доля екіпажу таких кораблів виявилася страшною — мученицькою смертю в пожежі, яку неможливо загасити в жоден відомий спосіб.

Організований відступ не вдався, це більше скидалося на безладну втечу.

До цього часу простір довкола страшенно засмітили великі уламки знищених кораблів. Були й дрібніші, вже охололі чи досі розплавлені. Тому кораблям доводило-ся торувати собі шлях, вмикаючи на повну потужність захисну систему: лазерні установки та рейкові гармати працювали невпинно, знищуючи завади по курсу. На сталій відстані від кораблів утворилася рухома фантастично яскрава завіса зі спалахів і феєрверків — то вибухали уламки.

Попри це чимало сміття все-таки проникало крізь вогняну завісу захисної системи; вони влучали в корпуси кораблів, завдавали серйозних ушкоджень, інколи навіть призводили до втрати керування.

Командування врахувало неефективність єдиної системи управління та перевело керування об'єднаною ескадрою в ручний режим, проте первинна формація строю виявилася надто щільною, тож уникнути зіткнень між кораблями годі було й сподіватися. Першими на повному ходу зіштовхнулися й перетворилися на вихори уламків «Гімалаї» та «Райдзін»[83]. «Посланець» влетів у «Генезис», пропоров обшивку й розгерметизував обидва кораблі: повітря, що виривалося зсередини, закручувалось у торнадо, витягуючи в космос членів екіпажів та обладнання: два довжелезні шлейфи зі сміття волочилися за некеро-ваними кораблями…

Найжахливіша доля спіткала «Ейнштейна» та «Ся»[84]: капітани, не ініціювали стан глибоководного занурення, за допомогою режиму дистанційного управління обійшли блок системи керування й перевели двигуни в режим «повний уперед 4».