Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

Машина так різко загальмувала, що, якби Сем не схопив мене за стегно, я б, напевно, злетіла із сидіння. Слава богу, Джессіка була пристебнута й не вилетіла через лобове скло.

— Та що таке, я не розумію? — різко спитав Джеймс, повернувшись до моєї подруги й подавшись ближче до неї.

Але Джесс, схоже, не планувала більше з ним розмовляти, миттю відстебнула ремінь безпеки і, відчинивши дверцята, вискочила з машини. Джеймс одразу ж пішов за нею, а я розвернулася праворуч, щоб спостерігати за ними через заднє скло.

— Він їй нічого не зробить? — стурбовано спитала я в Сема.

— Ні, можеш бути спокійною, — відповів той, відкинувши голову назад і заплющивши очі.

Оскільки кондиціонер у нашій машині не працював і всі вікна були повністю відчинені, я добре чула кожне слово, сказане зовні.

— Що ти витворяєш? — роздратовано спитав Джеймс мою подругу, підходячи до неї.

— Відвали, — огризнулася Джесс, схрестивши руки на грудях.

— Сідай у машину, — наказним тоном промовив хлопець.

— Зникни, я поїду з Вікі.

— Ти думаєш, я залишу тебе одну на цій трасі? Шукаєш пригод на свій зад? Хочеш, щоб тебе тут зґвалтували чи що? Швидко в машину! — так голосно гаркнув Джеймс, що навіть я смикнулася.

Поруч сидячий Сем і не здригнувся, лише сильніше стиснув мої ноги, щоб я не впала із сидіння.

— Цирк може виїжджати, а клоун залишиться, — в'їдливо сказала Джесс, розкинувши руки в сторони.

І за долю секунди ми обидві зрозуміли, що це було дарма. Джеймс, різко підхопивши її, перекинув через плече й пішов у бік переднього пасажирського сидіння.

— Забери від мене свої брудні лапи й постав на землю, — кричала подруга, молотячи хлопця кулаками по спині.

— На ноги станеш тільки у своєму таборі, а руки я, взагалі-то, мив на заправці, — заперечив той, підійшовши до відчинених дверцят.

Бережно тримаючи правою рукою за потилицю, а лівою під сідницями, Джеймс посадив Джесс на сидіння й нахилився до неї, щоб пристебнути.

— І не  здумай зараз знову вилізти з машини, ти мене зрозуміла? — За серйозним виразом обличчя мені відразу стало ясно, що це риторичне питання. Джеймс свердлив мою подругу поглядом, схилившись до неї майже впритул.

— Ніколи, чуєш, ніколи більше не розмовляй зі мною, — на останніх словах голос Джесс зірвався і мені здавалося, що ще трохи й підуть сльози.

Джеймс заплющив очі та зітхнув. На мить він просто завмер, немов думаючи про щось, а потім трохи відхилився назад і, розплющивши очі, сказав:

— Джессіко, мені подобається жартувати над тобою, тому що ти весь час огризаєшся й це прикольно. Мені весело з тобою, ясно? Ти кумедна, — на секунду зупинившись і глибоко вдихнувши, він продовжив на видиху: — І я не хотів тебе образити своїми тупими жартами.

Я не бачила виразу обличчя Джесс, але через те, що вона не тільки не рухалася, але, здавалося, навіть не дихала, було ясно — подруга в шоці від почутого. І що найцікавіше, я була впевнена, що Джеймс говорив щиро.

— Хочеш, я всю дорогу мовчатиму? — з обережною усмішкою спитав він.

— Я хочу, щоб ти не називав мене крихіткою, — ображеним тоном відповіла подруга.

— Пробач, жінко, але ти просиш забагато. Мовчання протягом п'ятнадцяти хвилин — це найцінніший дар, так що або приймай, або терпи мене решту шляху.

Що ж, хлопець явно переоцінив обстановку й занадто рано почав жартувати.

Джесс схрестила руки на грудях і, трохи спустившись по сидінню, сильніше втиснулася в спинку, усім своїм виглядом показуючи, що сердиться.

Джеймс важко зітхнув, відступаючи, зачинив дверцята і, обійшовши машину, заліз на водійське сидіння. Кілька секунд у салоні висіло важке мовчання, але він усе ж таки здався й пішов на компроміс.

— Гаразд, на зворотному шляху я не називатиму тебе крихіткою й перестану жартувати, — серйозним тоном промовив Джеймс.

Поруч зі мною почувся тихий смішок, на який я відразу відволіклася. Сем також дивився у вікно, але цього разу на його обличчі була усмішка. Так, мені це не здалося, справжнісінька усмішка. Але на мій подив він ніяк не відреагував, тому я знову повернулася до двох божевільних.

Подруга подивилася на Джеймса, що сидів поруч, і на її обличчі повільно розпливлася переможна посмішка. От же чортеня, навіть мене провела.

— Ах ти хитра задниця, — зі смішком вирвалося в Джеймса.

— Задниця? — театрально хмурячись, Джесс штовхнула його в плече.

— Гаразд, гаразд, апетитна хитра попка, — виправився той, граючи бровами.

Стримуючи вдоволену усмішку, Джессіка посміхнулася і спитала:

— Значить, у мене апетитна задниця?

— Стривай, тобі можна говорити задниця, а мені ні?

— Саме так, — змахнувши рукою, немов чарівною паличкою, прощебетала подруга. — Ти гляди, за час відпустки може й люди з тебе вийдуть, якщо мудрості мої запам'ятовуватимеш. Вчися, поки я добра.