Читати книгу - "Житловий кодекс України. Науково-практичний коментар станом на 05.05.2011 р"

Коментованою статтею встановлюються загальні правила відшкодування шкоди, заподіяної житловому фонду.

Частина 1 коментованої статті покладає обов'язок відшкодування шкоди на фізичних та юридичних осіб, які заподіяли шкоду жилим будинкам, жилим приміщенням, інженерному обладнанню, об'єктам благоустрою і зеленим насадженням на прилеглих до будинків ділянках. Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" при вирішенні справ про відшкодування шкоди, заподіяної громадянами жилим будинкам, жилим приміщенням, інженерному обладнанню, об'єктам благоустрою і зеленим насадженням на прилеглих до будинків ділянках, судам слід виходити із загальних норм цивільного законодавства.

Отже, відшкодування заподіяної житловому фонду шкоди здійснюється за загальними правилами ст. 1166 ЦК, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При покладенні на фізичну або юридичну особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду слід враховувати загальний принцип цивільно- правової відповідальності - відповідальність за наявності вини заподіювача. Виключення із цього правила також закріплені у ЦК. Так, ст. ст. 1173 - 1176 ЦК передбачають відповідальність держави за шкоду, заподіяну органами влади, правоохоронними та судовими органами, їхніми посадовими та службовими особами, незалежно від вини цих органів, їхніх посадових та службових осіб.

Відповідно до ст. 1192 ЦК суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. При встановленні повного обсягу збитків слід керуватися положеннями ст. 22 ЦК.

Статті 23 та 1167 ЦК передбачають можливість компенсації потерпілому моральної шкоди, заподіяної порушеннями його прав та охоронюваних законом інтересів. Моральна шкода компенсується незалежно від майнової шкоди та не пов'язана з її розміром. Розмір грошової компенсації моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань потерпілого, які він має внаслідок порушення його житлових прав.

Друга частина коментованої статті містить загальну відсилку до трудового законодавства та визначає, що службові особи та інші працівники, з вини яких підприємства, установи, організації мали витрати, зв'язані з відшкодуванням шкоди, несуть матеріальну відповідальність у встановленому порядку. Загальні положення щодо притягнення працівників до матеріальної відповідальності закріплені у Главі IX (ст. ст. 130 - 138) Кодексу законів про працю України.

Житлові спори вирішуються відповідно до закону.

Стаття, що коментується, має відсилочний характер та відсилає до положень законодавства для визначення порядку вирішення житлових спорів. Застосування тих чи інших положень закону залежить від характеру житлових спорів.

Житлові спори - особливий різновид спорів; це конфліктні ситуації, що виникають у процесі експлуатації житлового фонду при недотриманні встановлених нормативів власниками, наймачами і орендарями жилих і нежилих приміщень у жилих будинках[6].

Основним органом, що розглядає житлові спори, є суд. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дії чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Житлові спори, що підлягають розгляду в суді, залежать від правових підстав виникнення і обсягу повноважень сторін. За цим критерієм виділяють спори, що випливають із Житлового кодексу, Цивільного кодексу, Сімейного кодексу[7].

Так, із положень ЖК випливають спори стосовно ордера на жиле приміщення, спори щодо змін у складі житлового фонду, спори щодо переведення житла у нежитловий фонд (ст. 8 ЖК), спори щодо права фізичних осіб (громадян) на отримання житла у будинках державного і комунального житлового фонду, спори, що випливають із договору найму жилого приміщення державного чи комунального житлового фонду, спори щодо користування гуртожитками та службовими жилими приміщеннями, спори щодо приватизації житла (що випливають також із положень Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду") тощо. Деякі положення ЖК встановлюють виключно судовий порядок розгляду певних категорій спорів (наприклад, статті 108, 109 ЖК).

Спори, що випливають із ЦК України, можуть бути пов'язані із дотриманням права власності на житло (зокрема, права спільної сумісної та спільної часткової власності), а також із порушенням різного роду цивільно-правових зобов'язань (купівлі-продажу, міни, довічного утримання, безоплатного користування житлом, житлового комерційного найму) та правил спадкування.

Спори, що виникають із Сімейного кодексу України, можуть бути пов'язані із порядком користування житлом подружжям, якому воно належить на праві спільної сумісної власності, поділом квартири (жилого будинку) в разі розірвання шлюбу, користуванням житлом подружжям, що перебуває у фактичному шлюбі, влаштуванням дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав, тощо.

При розгляді житлових спорів суди також мають враховувати положення постанов Пленуму Верховного Суду України:

• "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 року № 2;

• "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи" від 18 вересня 1987 року № 9;

• "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 року № 7;

• "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 року № 9.

Крім судового розгляду, житлові спори можуть вирішуватися також в адміністративному порядку. Органами, уповноваженими розглядати житлові спори, є, перш за все,