Читати книгу - "Собор Паризької Богоматері"

Архідиякон, зрозумівши, що всі його зусилля тільки розхитують його останню слабеньку підпору, вирішив більше не ворушитись. Обхопивши жолоб, він висів, ледве дихаючи, нерухомо, відчуваючи лише судорожне скорочення м'язів живота, схоже на те, яке відчуває людина, коли їй сниться, що вона падає. Його застиглі очі були хворобливо й здивовано розширені. Він відчував, що от-от зірветься, його пальці ковзали по жолобу, його руки слабшали, тіло ставало дедалі важчим. Свинцева труба, що підтримувала його, все нижче й нижче схилялася над безоднею. Він бачив під собою, — і це було жахливо, — покрівлю Сен-Жан-ле-Рон, що здавалася маленькою, немов зігнута вдвоє карта. Він по черзі дивився на байдужі статуї башти, що повисли, як і він, над урвищем, але без страху за себе, без співчуття до нього. Усе навколо було кам'яне: прямо перед ним — розкриті пащі страховищ, під ним, у глибині майдану — брук, над його головою — Квазімодо, що плакав.

На Соборному майдані стояли купки добродушних зівак, які спокійно обмірковували, хто б міг бути той безумець, який забавляється в такий дивний спосіб. Священик чув, що вони говорили, бо їх високі й чіткі голоси долітали до нього.

— Та він же скрутить собі в'язи!

Квазімодо плакав.

Нарешті архідиякон, з піною люті й жаху на губах, зрозумів, що все марно. Все ж він зібрав рештки сил для останньої спроби. Він відкинувся на жолобі, коліном відштовхнувся від стіни, учепився руками за розщілину в камінні, і йому пощастило підтягтися приблизно на один фут; але від цього поштовху свинцева труба, що підтримувала його, одразу ж зігнулась. Одночасно прорвалась і його сутана. Тоді, відчуваючи, що він втратив усяку підпору, що тільки його занімілі, слабкі руки ще за щось чіпляються, нещасний заплющив очі і випустив жолоб. Він упав.

Квазімодо дивився, як він падає.

Падіння з такої висоти рідко буває прямовисним. Архідиякон спочатку падав униз головою, витягнувши руки, потім кілька разів перевернувся в повітрі. Вітер відніс його на покрівлю одного з сусідніх будинків, об яку нещасний вдарився. Однак, коли він долетів до неї, він був ще живий. Дзвонар бачив, як він чіплявся пальцями, намагаючись затриматись, за виступ даху. Але поверхня була надто похила, а він уже не мав сил. Він швидко покотився вниз по даху, мов черепиця, що відірвалася, і впав на брук. Там він уже не ворухнувся.

Тоді Квазімодо перевів свій погляд на циганку, тіло якої під білкм одягом билося на шибениці в останніх передсмертних судорогах, потім знову глянув униз на архідиякона, що лежав розпростертий біля підніжжя башти, втративши всяку людську подобу, і промовив з риданням, що сколихнуло його потворні груди:

— Ось усе, що я любив.

Монфокон був, як каже Соваль, «найстародавнішою і найпишнішою шибеницею королівства». Між передмістями Тампль та Сен-Мартен приблизно за сто шістдесят сажнів від фортечної стіни Парижа, на відстані кількох пострілів від Куртіль, на вершині пологого, але досить високого пагорба, височіла своєрідної форми споруда, яка трохи нагадувала кельтський кромлех і де також приносились людські жертви.

Уявіть собі на верхівці вапняного насипу величезний кам'яний паралелепіпед, п'ятнадцять футів заввишки, тридцять завширшки і сорок завдовжки, з дверима, зовнішніми сходами та площадкою. На цій площадці — шістнадцять величезних стовпів з необтесаного каміння, заввишки тридцять футів, розміщених колонадою по трьох боках масивної основи і з'єднаних між собою вгорі міцними балками, з яких на однаковій відстані один від одного звисали ланцюги. На кожному ланцюгу — скелет; віддалік на рівнині — кам'яне розп'яття і дві другорядні шибениці, які, здавалося, відпаростилися від головної. Над усім цим високо в небі незліченні зграї круків. Це — Монфокон.

Наприкінці п'ятнадцятого століття велетенська шибениця, поставлена в 1328 році, була вже напівзруйнована. Бруси підточив шашіль, ланцюги вкрила іржа, стовпи запліснявіли. Кладка з обтесаного каміння розійшлася по швах, і площадка, по якій не ступала нога людини, поросла травою. Моторошним силуетом вимальовувалася на тлі неба ця споруда, особливо вночі, коли на білих черепах мерехтіли місячні відблиски і нічний вітер, торкаючись ланцюгів і скелетів, ворушив їх у пітьмі. Ця споруда кидала зловісну тінь на всю околицю.

Кам'яна брила, що правила за фундамент цієї огидної споруди, була порожнистою. У ній влаштували просторий, загороджений старими залізними, уже погнутими ґратами льох, до якого звалювали не тільки всі трупи, що падали з ланцюгів Монфокона, але й тіла всіх нещасних, страчених на інших постійних шибеницях Парижа. У цьому глибокому льосі, в якому стільки людських останків, а з ними й стільки злочинів зотліло разом, склав кістки не один з великих світу цього і не один з невинних, починаючи від Ангерана де Маріньї, що обновив Монфокон і був праведником, та кінчаючи адміралом Коліньї [287], який замкнув коло Монфокона і теж був праведником.

А ось усе, що нам пощастило дізнатися про таємниче зникнення Квазімодо.

Приблизно через півтора або два роки після подій, що завершили цю історію, коли до склепу Монфокона прийшли люди по труп повішеного за два дні перед тим Олів'є ле Дена, якого Карл VIII ласкаво дозволив поховати у Сен-Лорані, в більш гідному товаристві, знайшли серед жахливих трупів два скелети, з яких один стискав другий в обіймах. Один скелет був жіночий. На ньому збереглося ще кілька клаптиків тканини, колись білої, та намисто навколо шиї із зерняток лавра, з невеличкою шовковою ладанкою, прикрашеною зеленими намистинками, відкритою і порожньою. Ці предмети, очевидно, мали таку незначну цінність, що навіть кат ними погребував. Другий скелет, який міцно обнімав перший, був скелет мужчини. Помітили, що спинний хребет його був скривлений, голова глибоко сиділа між лопаток і одна нога була коротша за другу. Однак його шийні хребці не були пошкоджені, і це свідчило про те, що він не був повішений. Отже, чоловік цей прийшов сюди сам і тут помер. Коли цей скелет хотіли відділити від того, який він обнімав, він розсипався на порох.

1831

Примітки

1

'ANAГKH — фатум, доля (грец.)

2

Невеличкий острівець на р. Сені, найстаріша частина Парижа, де містяться Собор Паризької богоматері та Палац правосуддя

3

Маргарита Фландрська (1482–1530) — дочка імператора Максиміліана Австрійського. З дитинства виховувалася при французькому дворі, бо призначалася в дружини дофінові (майбутньому Карлу VIII).

4

Середньовічний театральний твір повчального змісту, написаний в алегоричній формі

5

Середньовічна сатирична п'єса

6

Жан де Труа —