Читати книгу - "Цілитель Азаринту, Рейгар"

Елфі пішла слідом за Мисливцями, озираючись у свій бік, коли дивилася на нього. Їхні очі зустрілися на коротку мить, а потім продовжили, не промовивши ні слова. Він теж був тут. З тієї ж причини.

.

Ельфи Небесного Домену підлетіли на найнижчу платформу над обгорілими та розтрощеними уламками.

.

Серед них висадилася Ілея.

.

Земля, дерева, будинки, побудовані з гладкого білого каменю, облицьовані сріблом, золотом і зеленими металами, бруковані вулиці і зачаровані вогні вгорі. Біля всього він був почорнілий і обгорілий, між попелом і чорним склом виднілися шматки розплавлених обладунків і кісток.

Ілея пройшла повз усе це, разом з усіма іншими. Дехто час від часу поглядав у її бік, дехто шипів, хоча це була повага, яку вони виявляли зараз, і страх.

.

Їй теж не сподобалося.

Скільки років цьому місту? — звернулася вона до Ісалтара та Фейраїра, дивлячись на високу стелю наступного ярусу, коли вони піднімалися широкими камяними сходами, порослими плющем, тьмяним теплим світлом, яке давали сяючі чарівні вогні вгорі. Тепер вони були ближче до центру, більша частина цього простору не була зачеплена Споконвічним Полумям.

— Ми не знаємо, — послав Ісалтар. — Давній подарунок і співпраця з королівством гномів, втраченим для історії. Це все, що я зміг зясувати, і найправдоподібніше пояснення з огляду на стиль будівлі, хоча багато хто стверджує, що ми побудували його самі, або що відповідальні за це оракули. Я не буду заперечувати, що протягом тисячоліть відбувалися доповнення, які проводилися як ельфами, так і іншими особами, найнятими або примусовими.

.

— Санваруун залишив усе це в занедбаному стані, — послав Фейрар. — Ваші пожежі були лише останньою частиною. Страшно і красиво, до речі.

— Ти не заплющив очей? — спитала Ілея.

— Мабуть, треба було б, — сказав Фейрар і зашипів. Тужливий і задумливий звук. Я буду відчувати себе неадекватним, поки не зможу створити щось віддалено схоже. Вбивця драконів. Але боюся, що знадобиться... коли-небудь.

Ілея нічого не сказала, коли вони піднімалися сходами. Вона подумала, чи зможе Друзяний полагодити це місце. Вони пообіцяли допомогти їй, але поки що вона хотіла залишити Небесні Домени напризволяще, звичайно ж, за допомогою Мисливців. Можливо, домовленості могли б домовитися про якісь торговельні угоди, але не те, щоб вона очікувала, що хтось буде зацікавлений після нападів.

.

Вони піднялися ще на два яруси, та сама колись розкішна архітектура, яка тепер заросла, перебуває в аварійному стані та частково згоріла. Ілея бачила багато ознак битви, крім тієї, в якій вона щойно брала участь.

.

І досить скоро вони піднялися сходами, які вели в центральний вузол. Кулястої форми, стіни тут чорні і виблискують сріблястими лініями, що протікають крізь нього, як коріння. Золоті вогні ширяли в повітрі біля високої стелі, земля з древніми деревами, вузлуваті гілки, що перепліталися між собою, і всі вони несли майже золоте листя.

.

Я не думав, що коли-небудь повернуся сюди, - сказав Фейрар.

— Що це за місце? — спитала Ілея. Вона бачила палаци на верхніх шарах. Тут вони були ближче до центру.

.

— Місце життя і смерті, — відповів Фейєр. — Ви справді не повинні бути тут, але я гадаю, що те саме стосується всіх нас, мисливців. Він посміхнувся і нарешті поклав труп.

.

Ілея подивилася на золоті вогники, що ширяли вгорі. Тепер вона відчувала, що магія навколо неї більш присутня. Не вище за щільністю, а наче щось дивиться. Вона припустила, що це був оракул Верлейни. Де саме мешкає істота, вона не могла здогадатися.

Вона побачила, як перші ельфи наблизилися до трупа, мовчки опустившись на коліна, перш ніж вгризтися в обпалену плоть. Ілея спостерігала за розгортанням ритуалу і врешті-решт виявила, що вона все ще віддає перевагу більш поширеній практиці спалювання тіл і відправлення їх за допомогою заклинань. Сама вона не брала участі, рада, що монарха більше немає і не бажає виявляти нічого, крім байдужості.

.

Ілея притулилася до чорної стіни центральної кімнати. Вона дочекалася, поки підійде Ісалтар з Елфі, Фейрар вже пішов на свою посаду запасного монарха.

.

— Келії, — промовив Ісалтар і поплив до одного з виходів, відчинених дверей метрів тридцяти заввишки, сходових кліток вгору і вниз за ними, білого каменю з корінням, що росло всюди.

— Чи є якась причина, чому він залишив би їх живими? — запитала Ілея, йдучи слідом за ельфом, що плив.

?

— Злість? — запропонував Ісалтар. Його примхи і настрої були добре відомі в цій сфері.

— І далі, — сказав Нівалір.

— І далі, — повторив Ісалтар. Якби вони були агентами, посланими на мої пошуки, щоб проникнути в мисливців за Керітілом, або помилялися у своєму бажанні повернутися, сподіваючись, що інформації про Валь Акуун виявиться достатньо для того, щоб їхні гріхи були прощені. Ми не знаємо, і так чи інакше, Санваруун вибрав би за власною примхою.

.

— Герануур був з Вогняних Пусток, так? – сказала Ілея.

Він був. І Севїр з Верлейни, — заговорив Елфі. Хоча вони мало говорили про свої домени. Так само, як і я.

.

— Ми все-таки прокляті, — сказав Ісалтар з ноткою сухого гумору в голосі.

.

Древній ельф провів їх через напівзруйноване місто, повз ліси та біля порожніх озер, до вищих шарів, перш ніж зупинитися перед квадратним входом, заґратованим іржавими ґратами. За ним лежав темний, неосвітлений камяний коридор.

Ілея схопила сталь зі своєю космічною магією і розірвала її, міцні чари, які все ще були розміщені на вході, згасли проти її волі, перш ніж сталь забряжчала об камяну підлогу.

.

Вона примружила очі і відключила свої володіння, сліди подряпин і стародавня засохла кров у клітинах не те, на чому вона хотіла зараз зосередитися. Вона хотіла переконатися в цьому сама. Глянувши на Елфі, вона зайшла всередину.

Клітинка за клітинкою перевіряли. Більшість з них були порожніми. Деякі тримали кістки та скелети. Ельфи та гноми, мави, люди, орки і навіть вампіри. Всього кілька десятків істот.

На другому поверсі вниз по камяних сходах Ілея почула ледь чутний шепіт. Вона сповільнилася і прислухалася.

. , , -

. Бережи душу мою, о мати камяна і сталева. Дай мені сил і хай мої удари приземляються, мамо, благослови мене, дай мені перемогти, нехай потік сили...