Читати книгу - "20 000 льє під водою"

шостої ранку, але капітан Немо робив вигляд, що мене не зауважує. Корабель йшов за півтори милі від нас і при перших проблисках зорі відкрив обстріл. Прийшов час, коли «Наутілус» от-от нападе на свого супротивника, а я і мої товариші назавжди розстанемося з цією людиною, яку я особисто не наважувався засуджувати.

Я збирався зійти вниз, щоб попередити моїх товаришів, а в цей час на палубу вийшов помічник капітана. Його супроводжували кілька моряків. Капітан Немо не бачив або не хотів їх бачити. Але вони самі вжили необхідних заходів, які можна було б назвати «приготуванням до бою». Їхні дії були дуже прості. Залізну огорожу навколо палуби опустили вниз. Кабіна з прожектором і рубкою керманича теж ввійшла в корпус «Наутілуса». Тепер на поверхні довгої сталевої сигари не залишилося жодної випуклості, що могла б перешкодити її маневру.

Я повернувся в салон. «Наутілус» продовжував триматися на поверхні. Перші промені дня проникли й у верхній шар води. При певних коливаннях хвиль скло вікон оживлялося червонуватим сяйвом ранкового сонця.

Наставав жахливий день 2 червня. О п’ятій годині лаг показав, що «Наутілус» зменшив швидкість. Я зрозумів, що він підпускав до себе супротивника. Постріли чулися набагато чіткіше. Снаряди падали навколо «Наутілуса» і з особливим шипінням урізалися у воду.

— Друзі, — сказав я, — подамо один одному руки, хай нас береже Бог!

Нед Ленд був рішучий, Консель спокійний, я нервував і ледве стримував себе. Ми перейшли в бібліотеку. Але, відчиняючи двері, що виходили до центрального трапа, я почув, як кришка люка різко опустилася.

Канадець кинувся до сходинок, але я зупинив його. Добре знайоме шипіння дало нам знати, що вода стала надходити в резервуари. Через кілька хвилин «Наутілус» опустився на кілька метрів нижче поверхні води. Я зрозумів його маневр. Тепер нам було пізно діяти. «Наутілус» полишив намір завдати удару двопалубному кораблю в його непроникну броню, а збирався це зробити нижче ватерлінії — там, де його обшивка не захищена металевою бронею.

Знову ми опинилися в полоні і були мимовільними свідками лиховісної драми, готової розігратися. Утім, ми не встигли задуматися над цим. Забравшись у мою каюту, ми тільки дивилися один на одного, не говорячи ні слова. Мій мозок впав у повне заціпеніння. Зупинилася робота думки. Я перебував у тому тяжкому моральному етапі, коли чекаєш, що от-от відбудеться страшний вибух. Я чекав, прислухався, і весь перетворився на слух.

Тим часом швидкість руху «Наутілуса» помітно зросла. Так він робив розбіг. Весь його корпус здригався. І раптом я скрикнув: «Наутілус» завдав удару, але не такого сильного, як можна було сподіватися. Я відчув пронизливий рух сталевого бивня. Я чув брязкіт і скрегіт. «Наутілус» завдяки могутній силі свого поруху вперед пройшов крізь корпус корабля так само легко, як голка вітрильного майстра крізь парусину.

Я був не в змозі стриматися. Як божевільний, я вилетів з кімнати і вбіг у салон. Там стояв капітан Немо. Мовчки, похмуро і непримиренно дивився він крізь кришталеве вікно правого борта. Величезна маса тонула в океані, а урівень з нею занурювався в безодню «Наутілус», щоб не випустити з уваги жодного моменту цієї агонії. У десятьох метрах від мене я побачив розтрощену корму, куди вливалася з ревиськом вода, потім гармати і запобіжні перегородки; по верхній палубі металися юрби чорних примар. Вода усе піднімалася. Нещасні видряпувалися на ванти, чіплялися за щогли, борсалися у воді. Це був людський мурашник, раптово залитий водою!

Я був паралізований, скований горем, волосся стовпужилося, очі вилазили з орбіт, подих спирало, ні голосу, ні подиху і… усе-таки я дивився! Нездоланна сила тягла мене до вікон.

Величезний корабель занурювався повільно. «Наутілус» пантрував за ним, стежачи за кожним його рухом. Раптом пролунав вибух. Стиснене повітря підірвало палуби, немов хтось підпалив порохові льохи. Поштовх води був такий потужний, що відкинув наше судно. Тепер приречений корабель став швидко йти до дна. От показалися марси, обліплені жертвами, реї, що зігнулися від людей, нагромаджених згори, і, нарешті, верхівка головної щогли. Темна маса сховалася під водою з усім своїм екіпажем мерців, утягнутим жахливим виром.

Я обернувся і подивився на капітана Немо. Цей страшний суддя, справжній архангел помсти, не відривав очей від потопаючого корабля. Коли усе скінчилося, капітан Немо попростував до своєї каюти, відчинив двері і ввійшов досередини. Я проводжав його очима.

На стіні проти дверей, над портретами героїв, я побачив портрет ще молодої жінки і двох дітей. Капітан Немо кілька секунд дивився на них, простягнувши до них руки, потім упав на коліна і гірко заридав.

Розділ двадцять другий
ОСТАННІ СЛОВА КАПІТАНА НЕМО

Моторошне видовище скінчилося, і створки закрилися, але світло в салоні не засвітилося. Усередині підводного корабля панували безгоміння і морок. «Наутілус» ішов від місця скорботи з неймовірною швидкістю, на глибині ста метрів. Куди він йшов? На південь чи на північ? Куди тікала ця людина, здійснивши свою жахливу помсту?

Я повернувся до себе в каюту, де мовчки сиділи Консель і Нед. Я відчував відразу до капітана Немо. Скільки б він не постраждав від інших людей, він не мав права карати їх так жорстоко. Він перетворив мене якщо не у спільника, то у свідка діянь своєї помсти! Це вже занадто!

Об одинадцятій