Читати книгу - "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"

Після перевороту він шукав засобів обліку, контролю й примусу для всього суспільства на підтримку влади, нацьковуючи петроградських та московських робітників – заготовачів хліба не лише на багатих, а й на убогих селян, безоглядно вводячи обов’язковий трудовий примусовий відбуток, картки і повсюдну монополію на продукти”.

“То по-Вашому, влада вже тоді не була робітничо-селянською, бо і робітники, й селяни, не маючи іншого виходу, залишались лише дисциплінарно-наказовим знаряддям і засобом експлуатації для влади?” – не вірив Назар почутому.

“Істинно так, Назаре! Адже для накладання на народ отого монопольного ярма Ленін створив ще й промислові суди, чого не було при царатові, і каральні загони для осуду порушників трудової дисципліни.”

“Як же тоді розуміти диктатуру пролетаріату?”

“Тільки як диктатуру партійних узурпаторів, що привласнили собі право душити народ на користь імперії і її безвідповідального й беззаперечного вождя-диктатора.”

“А що ж тоді гегемонія пролетаріату?”

“Ніщо інше, як заманювання громадськості до нового всенародного кріпацтва у об’єднаному споживацькому товаристві, артілі, комуні, ТСОЗі, кооперативі чи радгоспі.”

“То який же це соціалізм і комунізм?! – обурювався Назар, підвищуючи голос. – Це ж тейлоризм – засіб посилення експлуатації.”

“Так, колего! Це капіталістичний, державно-деспотичний і прогресивно-імперський тейлоризм, але у найбільш варварській, монгольській формі вираження! Такий державний капіталізм Ленін відстоював і за такий змагав одразу ж після путчу, як за рятівний, як за найдієвішу перемогу, бо після нього бачив легким перехід до повного монопольного соціалізму без проміжної стадії теперішнього народного обліку, контролю і розподілу продуктів.”

“То соціалізм – це не лише загальний облік виробничих цінностей?”

“Звичайно! Це держава-імперія, незаперечною іпостассю якої є вождь-диктатор, гірший за царя.”

“То позбавлення селянства самостійності – затія не Сталіна, а ще Леніна?”

“Тільки! Дрібні буржуї і куркулі, як власники хай і малих капіталів та нечисленних засобів виробництва, після знищення заводчиків, поміщиків і царської бюрократії – були першими ворогами для Леніна. Йому треба було будь-якою ціною створити голод у Петрограді й Москві, щоб провести в його ім’я терористично-масову програмну боротьбу із селянством і так званою буржуазією, що складалася переважно із учителів і службовців. Для цього й були організовані продзагони із несвідомих робітників-люмпенів. Реквізиція хліба, твердив геній революції, – не грабунок, а революційний обов’язок перед робітниками і бідним селянством!”

“А чим пояснити розстріл робітників у Петрограді?” – не вгавав Назар, аж дратуючи Карпа.

“Серед робітників були свідомі спеціалісти і майстри, були й неуки - люмпени та п’яниці. Перші були проти жовтневого путчу і диктатури пролетаріату, то пак - більшовиків-комуністів, отож і повстали. З ними ж, ошельмованими, руками других розправилися хижо і по-звірячому, як з ворогами народу.”

“Незрозуміло, як же при цьому всьому Ленін думав про світову революцію, якщо жовтнева була тільки путчем?”

“Проголошення гегемонії пролетаріату потрібне було Ленінові для переносу розбрату на закордоння, для нацькову одних на других і в перспективі – для панування новоімперії над світом під його особистою сваволею!”

“У такому разі, як розуміти знищення Леніним однієї імперії і побудову на її місці нової?” – подобався Назар Карпові своїм заповзяттям.

“Після жовтневого перевороту вождь захворів великоімперністю, повіривши у розвально-світову революцію, на чолі якої буде росо-сатрапія. Та й як було не захворіти, коли так легко йому удався путч!?”

“То Сталін, як витікає із сказаного, дійсно - Ленін сьогодні і сьогодні плакати проти істини не грішать?”

“Повторююсь, істинно так, колего! Різниця лише та, що він не росіянин і, як інструмент для успішної гри в нацпитаннях, вигідніший імперії, бо має ніби більш престижне національне лице, за яким легше ховається великодержавний шовінізм та беззаконня централізаторської влади і уряду, які стали над усіма законами і положеннями…”

“Що в такому разі є ми за народ, що дали себе обманути, хоч були стожди обмануті у раніших століттях імперією? Адже це якесь наслання і мана!”

“Це і є питання з питань не лише для нас! Росія століттями обкручує навколо пальця весь світ і він про те не відає, бо й нам із тобою, щоб це зрозуміти, треба було попасти аж сюди…”

“Коли так, то чи можливий загалом соціалізм і комунізм, та ще, приміром, при нашому наркомземі Михайлові Чернову в отакому союзі!?”- після тривалої мовчанки знову обізвався Назар. - Адже перший - цілком поліцейсько-чекістський!..”

“У нерозформованій, колюче-дрото-табірній, до своїх давніх етновитоків, до виділення Сибіру та Півночі, як окремих федерацій народів, всіх автономних республік та районів, як самостійних одиниць, без системи багатопартійності в них, - про справжній, людяний соціалізм і демократію не може бути й мови! Щодо комунізму, то він взагалі - міф, світовий міраж, а в самодержавному уярмленні ще й знущальний інструмент, охмурливо-шельмовий  глум та нісенітниця…”

“То отой перескочник Олексій Брусилов, що перед поразкою в боях із австро-угорцями і німцями вислав половину чоловічого населення Галичини до Сибіру літом п’ятнадцятого, - тоді царський генерал, а потім головінспектор РСЧ, - таки правду твердив, що Ленін так порятував Російську імперію, як ніхто інший не зміг би?”

“Без сумніву, так! Він і перескочником став тоді, коли, як монархіст-великодержавник, побачив у службі Ленінові єдину можливість спасти імперію від повного розвалу і знищення…”

“Що ж ви вважаєте все-таки хоч якимось досягненням нашого народу в революції при отих жертвах?”- по чималій мовчанці спитав ожурливо Назар.

“Без сумніву, історичним було січневе повстання і об’єднання усіх українських земель і люду в одній спільній державі!”

“Об’єднання? Але ж із ним ніхто потім не порахувався!” – ніби аж обурився Назар.

“Не порахувались агресори, окупанти і аннексори, а народ український тією домовою став єдинодержавним. І як не ми, то діти чи онуки наші не забудуть того ніколи.”

Карпо Янчук під оту перемовку спершу в немочі задрімав, а потім і заснув під палкі виказування. Його мучив докір, що й він, як червонокозак, допомагав у створенні і збереженні отієї імперії, аж тричі проливши за неї власну кров…