Читати книгу - "Українська література 17 століття"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Поп зась, почувши туртус, хотів вийти на двор, але кгди мертвого чоловіка обачив, барзо перестрашон, феброю заражон.
Тогди тая вість по всьому світу трухнула, а младенці зе встиду преч роз’їздилися.
Так ся жоноцькая хитрость уписана єсть.
ПОВІСТЬ
о єдином КОРОЛІ, КОТОРИИ ходив со злодієм вночі красти. єсли би бив красти не пошов, то би бив ізгинув
ЗЛОЮ СМЕРТНО
Бив нікоторий кроль. Барзо добрий бив до людей.
Тому королеві повів єден мудрець:
— Кролю найяснійший! Сеї ночі єсли ти не пойдеш красти, то назарань злою смертію погинеш.
Слишавши то, кроль почудовав ся тому, а по том уснув по обіді. І приснився йому сон:
— Кролю найясніший! Єсли ти хочеш своє здоров’я заховати, іди ж ти сеї ночі красти. А єсли не пойдеш, то злою смертію погинеш.
Кроль, пробудившися, здумівся вельми. І мислить сам собі:
—• Боже милий! Що би то мало бити? Єсли то так, волю я пойти красти, ніжли злою смертію погинути.
І не повідав то нікому. А коли било у твердії первосни, зняли кроля гадки — не может спати. По том, коли піснули ушиткі, уставши, кроль, убравшися по-хлопській, тілько кролевськую дорогую шапку узяв на себе, і вийшов із города потаємним виходом, і пошов на місто, і став ходити помежи крамниці, где би мав що украсти.
І ту знайшов чоловіка. Чоловік, так же увідивши чоловіка, збоявся. А то бив также злодій.
По том кроль потиху рек:
—• Хто ти єст? І що за чловєк?
А злодій рек:
— А ти хто єст?
Кроль рек:
— Я злодій.
Почувши то, злодій рад бив вельми, і пришов близ, і рече:
— І я єстем злодій. Прошу тя, брате, будьме собі товариші.
А кроль рек:
— Добре, брате, я товаришеві барзо рад.
І дали собі руки, і присягли єден другого не зрадити, але вірне жити. І ходили оба помежи крамниці, хотячи якую вибрати. Але били твердо позамикані, не могли нічого достати.
Рек злодій:
— Що маєме чинити, товаришу? Не здобудеме ся ту нічого. Где ся повернеме?
А кроль рек:
— Не знаєш ти що? Ходіме ми до кролевського замку. Я знаю, куда увойти у замок. І знаю єден склеп кролевський. І ми там ся здобудеме добре.
Слишавши то, злодій випалить кроля по челюсті моцно і рече:
— О злий чловєче! Що се ти говориш? Аби ти не дочекав живим світа! То я його милості королеві, панові своєму, ворогом мав бити, а он єст нам добрий, яко отець?! Не дай мі то, боже!
А кроль мовчить.
По том злодій рече:
— Слухай ти мене, товаришу милий! Я тебе поведу, єсли ти хочеш. Ходіме ми до дому кролевського маршалка, того пана. Злий, людей дрет і кроля не боїть. Там я знаю скарб, і там ся здобудеме.
І там пойшли до дому маршалка. І увиділи, ано ся світить у покої його. Они пришли тихо. А било вікно високо.
Рек йому злодій:
— Милий товаришу! Стань под стіну, нехай я стану на твої плечі і .вислухаю, що ту за бесіда.
І так став злодій на плечі кролеві і станет слухати.
Ано маршалок [станет] говорити жоні своїй тії слова:
— [Треба] зготовати лютую отрову кролеві со змієвим ядом. І запрошу кроля зарань до себе на гостину. І насипаю йому у погар тоту трутизну. Он, випивши, умрет. А ми будеме над його скарбом паном і [будеме] його добро поживати.
Вислухавши то, злодій ізліз із плечі кролевих. Станет його кроль питати:
— Що єси, милий товаришу, вислуха,в?
А он рек:
— Злая новина, товаришу! А то зарань маршалок хоче кроля запросити на гостину і отроїти його. Так ся намовили із жоною своєю. А я не знаю, як би то кролеві сприяти, аби ся стеріг.
Слишавши то, кроль одхнув тяжко і рече:
— Злая вість, товаришу, на кроля нашого. Треба би то йому сприяти. Знаю, що мав би од нього великую ласку гой чловєк.
Рече злодій:
— Даймо покій, брате, тепер і розстайме ся.
Рек злоді:
— Як же ся маєме назарань спознати? Дайме собі знак.
А кроль рек йому:
— Прийди ти, брате, до костела. Хіба ся там спознаєме.
Рече злодій:
— Єсли то так, товаришу милий, дайме собі знак. Возьми ти на себе мою шапку, а ти мені дай свою. Й коли будеме завтра у костелі, не знімайме собі із голови шапки. То, єсли так, ся спознаєме.
А в том ся розійшли. Злодій пошов додому, а кроль собі пошов на полату, і ліг спати, і мислив собі:
— Милий боже, що то ся хоче надо мною стати од моєго слуги? Подобно мі бог того злодія нагодив, хоч мя і по челюсті випалив. Ліпше мі то приятель, ніжли мой слуга. Коли би мі його заутра познати, нагородив бих йому добре за його приязнь.
А коли зазоряло, задзвонено до костела. Стали ся люде і панство збирати, бо била неделя. По том кроль, убравши ся, пошов із панством до костела. Шати на нем кролевськії, дорогії, а шапка цундрава, барзо старая. І чудовало ся вельми все панство тому, що то ся чинить. І сам маршалок дивуєть ся, которий то хоще кроля отроїти.
Прийшовши кроль до костела, сів у кріслі високо і смот-рить по всіх людей товариша своєго.
По том якогось часу, не борзо, увойшов і злодій до костела. Станет пильно смотріти, на ким би могл свою шапку познати. По том посмотрить на маїстат кролевський, ано увидів шапку свою на королі. І убоявся, і мислив собі:
— То конечне хтось то подслухав нас уночі із товаришом моїм, що єсьме бесідовали, і удав то королеві. Або мой товариш сам мене удав.
По том кроль, увидівши товариша свойого, познав його по своїй шапці і рад бив вельми товаришеві. І послав слуг своїх, аби його вартовали пильно.
А коли било по службі, казав кроль просити того чловєка за собою до полати своєї на обід.
Хлоп ся збояв і мислив собі:
— Тепер мі горкий обід.
А коли кроль войшов у полату, казав увести до себе і злодія. І били там самі двоє.
Рекл йому
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська література 17 століття», після закриття браузера.