Читати книгу - "Трістрам Шенді"

Тріме, розхвалюй її скільки завгодно, – сказав дядько Тобі, – я з іще більшим задоволенням слухатиму твою історію. – Капрал найщирішим чином подякував свого пана, але оскільки більше йому нічого було сказати про руку бегінки – він, щоб не повторюватися, перейшов до опису дії, яку вона на нього вчинила.

– Прекрасна бегінка, – сказав капрал, – продовжувала старанно розтирати всією рукою мою ногу нижче коліна – так що я став навіть побоюватись, як би таке завзяття не натомило її. – Я готова зробити заради Христа, – сказала вона, – в тисячу разів більше, – і з цими словами перемістила свою руку вище коліна, де я теж скаржився на свербіж, і почала розтирати це місце.

Я помітив тоді, що починаю закохуватися. —

– Поки вона таким чином тер-тер-терла – я відчував, як любов, з дозволу вашої милості, поширюється з-під її руки по всіх частинах мого тіла. —

– Чим старанніше вона розтирала і чимдалі сягала її рука – тим сильніше розгорявся вогонь у мене в жилах – доки зрештою два-три особливо широкі її рухи – довели мою пристрасть до вищої точки – я схопив її руку.

– Притиснув до своїх губ, Тріме, – сказав дядько Тобі, – а потім освідчився їй.

Чи завершилася любов капрала саме так, як описав дядько Тобі, це не важливо; достатньо того, що вона містила в собі суть усіх любовних романів, коли-небудь написаних з початку світу.

Розділ XXІІІ

Як тільки капрал – або, вірніше, дядько Тобі за нього – закінчив історію своєї любові – місіс Водмен мовчки вийшла з альтанки, заколола шпилькою чіпець, пройшла через вербову хвіртку у володіння дядька Тобі й повільно попрямувала до його вартівні: настрій дядька Тобі після розповіді Тріма був такий, що їй не можна було упускати таку сприятливу нагоду. —

– Атаку була розв’язано негайно, і дядько Тобі ще більш полегшив її, віддавши наказ капралові відвезти саперну лопату, заступ, кирку, кілки та інші предмети військового спорядження, розкидані на тому місці, де стояв Дюнкерк. – Капрал рушив у дорогу – поле було чисте.

А тепер посудіть, сер, як безглуздо, або в битві, або в творі, або в інших справах (чи римуються вони, чи ні), які нас чекають, – діяти за планом; адже якщо який-небудь план, незалежно від усяких обставин, заслуговував бути записаним золотими літерами (я розумію, в архіви Готама[391]) – так, уже звичайно, план атаки місіс Водмен на дядька Тобі в його вартівні за допомогою Плану. – Проте План, який висів там тепер, був планом Дюнкерка – історія облоги якого була історією, що розслабляє, і це руйнувало всяке враження, яке вдова могла справити; крім того, якби навіть їй удалося впоратись із цією перешкодою, – маневр пальців і рук у атаці на будку був настільки перевершений маневром прекрасної бегінки в Трімовій історії – що, незважаючи на всі колишні успіхи цієї визначної атаки, – вона тепер виявлялася найбезнадійнішою, яку тільки можна було здійснити. —

О, в таких випадках ви можете покластися на жінок! Не встигла місіс Водмен відчинити нову хвіртку, як її геній уже опанував ситуацію, що змінилася.

– В одну мить вона склала новий план атаки.

Розділ XXІV

– Я зовсім збожеволіла, капітане Шенді, – сказала місіс Водмен, піднісши свою батистову хустку до лівого ока, коли підходила до дверей будки дядька, – смітинка – чи піщинка – я не знаю що – потрапила мені в око – подивіться, будь ласка, – тільки вона не на білку…

Кажучи це, місіс Водмен підійшла впритул до дядька Тобі й сіла поряд із ним на краю лавки, щоб він міг виконати її прохання, не встаючи з місця. – Будь ласка, подивіться, що там таке, – сказала вона.

Чесна душа! ти заглянув їй в око так само щиросердо, як дитина заглядає в скельце панорами, і було так само грішно зловжити твоєю простотою.

– Про тих, хто заглядає в такі предмети за власним почином, – я ні слова не говорю. —

Дядько Тобі ніколи цього не робив; і я ручаюся, що він міг би спокійно просидіти на дивані з червня по січень (тобто період часу, що охоплює найжаркіші та найхолодніші місяці) поряд із такими ж прекрасними очима, які були у фракіянки Родопи,[392] не в змозі сказати, чорні вони або блакитні.

Складнощі полягали в тому, щоб спонукати дядька Тобі заглянути туди.

Їх було подолано. І от…

Я бачу, як він сидить у своїй будці з повислою в руці люлькою, з якої сиплеться попіл, – і дивиться – дивиться – потім протирає собі очі – і знову дивиться вдвічі сумлінніше, ніж Галілей дивився на сонце, відшукуючи на нім плями.

– Марно! Бо, присягаюся силами, що надихають цей орган, – ліве око вдови Водмен сяє в цю хвилину так само ясно, як і її праве око, – в нім немає ні смітинки, ні піщинки, ні порошинки, ні соломинки, ні найменшої частки непрозорої матерії. – В нім немає нічого, мій милий, добрий дядьку, окрім вогню, що горить знемогою і крадькома перебігає з кожної його частини по всіх напрямах у твої очі. —

– Ще мить, дядьку Тобі, – якщо ти ще одну мить шукатимеш цю смітинку – ти загинув.

Розділ XXV

Око в точності схоже на гармату в тому відношенні, що не стільки око або гармата самі по собі, скільки установка ока – і установка гармати є те, через що перше і друга здатні вчиняти такі спустошення. Здається, порівняння не погане; в усякому разі, оскільки вже я його зробив і помістив на початку розділу як для користування, так і для прикраси, все, чого я прошу натомість, це – щоб ви тримали його в думці щоразу, як я говоритиму про очі місіс Водмен (за винятком тільки наступної фрази).

– Запевняю вас, мадам, – сказав дядько Тобі, – я зовсім нічого не можу виявити у вашому оці.

– Це не на білку, – сказала місіс Водмен. Дядько Тобі з усієї сили почав удивлятися в зіницю. —

Але з усіх очей, коли-небудь створених, – починаючи від ваших, мадам, і закінчуючи очима самої Венери, що, звичайно, були найпохітливішими очима, які коли-небудь поміщалися на обличчі, – жодне так не підходило для того, щоб позбавити дядька Тобі спокою, як те саме, в яке він дивився, – то не було, мадам, кокетливе око – розв’язне або грайливе – то не було також око, що виблискує, – нетерпляче або наказове – з великими претензіями