Читати книгу - "Дивла. Серія книг, LesykLab"

- О, і ти його слухатимеш? - Вісім звинувачуюче вказала пальцем на Ровендера. - Він провів з нею кілька днів і впізнав Матр краще за мене?

Із грозового неба почали падати великі краплі.

Єва згадала, як іноді страшенно злилася і засмучувалася через Матр. Але ж добрих спогадів було набагато більше – і з тих часів, поки вона росла, і накопичених за час їхніх мандрівок у пошуках відповідей. Єва Дев'ять ніколи не відчувала ненависті до Матр. «А що, якби вона не пускала мене додому?» Тепер уже не важливо.

Єва підійшла до сестри і обійняла її.

- Все буде добре, - прошепотіла вона лагідно.

- Так, ти маєш рацію. Вибач мені. Просто коли я тебе бачу, всі попередні почуття повертаються, - сказала Вісім, піднявши погляд на сестру. Вона прибрала мокрі пасма з обличчя молодшої Єви. - Ти не хвилюйся через те, що сталося між мною і Матр. Це у минулому. – Вісім витерла сльози. - Зараз же ми разом, правда?

- Так, - кивнула молодша.

Вісім вчепилася за вузькі плечі дівчинки і стиснула їх.

- Всі ці роки в Новій Аттиці я відчувала себе зайвою на чужій землі. Ніхто по-справжньому не розумів, як це вирости в Притулку. Але тепер з'явилася ти, Дев'ять, і ти все, що я маю, – сказала вона тоном, у якому явно чувся відчай.

Дощ посилювався. Над їхніми головами пролунав грім.

Краплі дощу барабанили покривалу, туго натягнутому над скупченням монолітів. Під покривалом біля розведеного вогнища зіщулилася і намагалася зігрітися промокла Єва. Її сестра вичавлювала наскрізь мокру туніку, Надео спав, укутаний з усіх боків.

- Ти мала рацію, - сказала Єва. – Після заходу сонця температура впала.

– Ось, лови! - Вісім кинула дівчинці другий робочий комбінезон. – Як я й думала, у них немає клімату або системи життєзабезпечення, але…

- Ну, краще, ніж у нижній білизні розгулювати, - відгукнулася Єва, натягуючи комбінезон.

Якісь істоти кричали і звали в темряві, за межами освітленого вогнищем кола.

- Сподіваюся, ні піщані звірюги, ні хтось ще не зжеруть нас, поки ми спимо. - Вісім зняла кришку з контейнера з їжею і витрусила кілька поживних капсул на долоню.

- Ми надто близько до скель, снайпери тут не нападуть, - сказала Єва, підкидаючи поліно в багаття. - І дрейфіків я не бачила з нашої ранкової зустрічі.

Сестра Єви Дев'ять здавалася моторошно-спокійною після їхньої сварки – зовсім як під час їхньої втечі з Нової Аттики. Вона незворушно, ніби нічого і не сталося, закинула в рот жменю поживних капсул. Єва спробувала звернутися до неї подумки, як розмовляла з піщаними снайперами: Скажи, що тобі тут не подобається. Скажи мені, що ти хочеш повернутися до Нової Аттики або оселитися з роботягами».

— Звідки ти стільки всього знаєш про всі ці істоти? — запитала Вісім.

– Не кажи. Мені не знати, - відповіла Єва і відмахнулася від запропонованої їжі. – База даних Ідентизбору на омніподі виявилася абсолютно марною.

- То як же ти вивчилася? - Вісім набрала ще жменю капсул.

- Ровендер, - сказала Єва. - Він знає все про все. Мабуть, набрався досвіду за час своїх мандрівок по Орбоні.

- По Орбоні?

- Так прибульці називають Землю, - пояснила Єва, стягуючи шкарпетки і кедботи.

- Так, - погодилася Вісім.

- Ти згадала, що одного разу повернулася з Нової Аттики до Притулку? - Уточнила Єва, воруша дрова в багатті. - Хіба тобі не зустрілися інопланетяни і таке інше?

– Ні. - Вісім зосереджено дивилася на полум'я, що ожило. - Мене підкинув назад той евакуатор, який привіз мене до Нової Аттики, Єван Сім. У нього самого тоді був маленький син, і він виявився гарною людиною. І симпатичним.

- А що сталося потім? - Єви хотілося обговорити цю тему. У Притулку вона подивилася безліч романтичних шоу, але вони з Матрами практично ніколи не говорили про хлопчиків.

Вісім важко зітхнула:

- Деякий час він побув зі мною біля Притулку, поки я намагалася переконати Матр впустити нас. Коли це не вийшло, я почала вмовляти її віддати тебе мені.

– Серйозно? - У Єви в голові ніяк не вкладалося, що Вісім приходила до Притулку, коли там уже росла її молодша сестра.

- Ти була зовсім немовлям, Дев'ять. Ти не можеш цього пам'ятати, – сказала Вісім.

У пам'яті дівчинки випливли картини, показані омніподом у медичній лабораторії Кадма. Одна з них явно вибивалася із загального ряду: «Єва старшого віку, яка лаялася з Матр у спальні, – це була не я, це Вісім». Єва спробувала уявити, як Вісім і той пілот оселилися в Притулку і почали разом із Матр ростити маленьку Єву. Зовсім як на малюнку з пошарпаною здивуванням: робот, малюк і дорослі.

- Коротше, цього теж не сталося. Звісно, ​​– продовжувала Вісім рівним голосом. – Тож ми пішли і повернулися до Нової Аттики. Я вирішила чекати на тебе там. Мій симпатичний пілот відлетів із групою радикально налаштованих людей, які хотіли дослідити інші території. І більше його ніколи не бачила. Чоловіки, що скажеш.

«Невже всі чоловіки як цей пілот? І як Хейлі? - Замислилася Єва.

– Але зараз все це не має значення. Не потрібні нам усілякі вітряні пілоти. Ми, дівчата, цілком можемо про себе подбати тут, у дикій місцевості.