Читати книгу - "Гуляйполе"

МАХНО. У Бога я не вірю. Але коли він є насправді, то він нам допоможе, бо справа наша — праведна і свята. Петре Андрійовичу, — звернувся він до Аршинова, — напиши щось у цьому дусі в наших газетах, а ти, Негребецький, склади патріотичного вірша і передай його Аршинову до газети, випустіть листівки "Вперед, на білого барона!" і щось про звільнення останньої п'яді української землі від буржуїв.

— Буде зроблено, Несторе Івановичу, — відповів Аршинов.

— Той добре. Ну, йдіть... Ідіть усі, а я тут ще попрацюю сам.

З цього дня Махнові не сиділося вдома. Він рано-вранці шкандибав у штаб, заходив до Білаша, котрий, здається, ніколи не спав, запитливо дивився на нього і, коли той хитав головою, мовляв, з Криму від Каретника ніяких вістей немає, продовжував кульгати вглиб коридору. Потім заходив у свій кабінет і нервово ходив туди-сюди годинами. За всю революцію "батько" ще ніколи так не вболівав за своє військо, як оце зараз, коли послав його на Врангеля. Вже не раз — не два картав себе за те, що не подався у Крим з Каретником. І подався б, якби не командири, котрі в один голос заперечили:

— Куди тобі, "батьку", з такою раною? Можна сказати без ноги залишився. Ти вже сиди у Гуляйполі і чекай нас із перемогою.

"Їм легко сказати: "Чекай". Душа вже зотліла від такого довгого чекання. "Батькове" серце віщувало щось неладне...

Нарешті з польового штабу Кримської групи повстанців 15 листопада 1920 року надійшла бадьора й заспокійлива телеграма, що Каретник успішно подолав Сиваш знайденим чумацьким шляхом і пішов на штурм Сімферополя. Наступного дня — чергова телеграма: "Махновцями звільнений Сімферополь. Заганяємо Врангеля у море". Нестор тут же послав телеграму-відповідь: "Молодці! Вітаю з перемогою! Чекаю у Гуляйполі". А "батьків" ад'ютант Григорій Василевський, котрий у цей час був у кабінеті Махна, вигукнув:

— Кінець нашій угоді з червоними. Ручаюся чим завгодно, що через тиждень більшовики почнуть нас громити.

— Накинуть шовковий шнурок, ой, накинуть! — додав присутній тут Сашко Нетреба.

— Тіпун вам на язики! — сердито відповів Махно. Втім же, викликав до себе Зіньковського й наказав йому посилити контрреволюційну роботу в штабі армії Фрунзе, де у Льови була своя агентура, а "пророку" Василевському, як одному з керівників "Чорної сотні", порадив не крутитися біля "батька" ("Без ад'ютанта я обійдуся", — сказав Махно), а всебічно зайнятися підготовкою цього особливого загону до бойових дій у екстремальних умовах.

Через кілька днів молодчики Задова затримали у Гуляйполі і в Пологах дев'ять агентів-червоноармійців, які зізналися, що одержали завдання стежити за місцеперебуванням Махна і членів центрального штабу.

— Для чого? Яка мета? — поцікавився в них Махно.

— Числа 25 і не пізніше 26 листопада буде вчинений напад Червоної армії на Гуляйполе, щоб тебе, "батьку", арештувати, — відповіли затримані.

— Брешете!

— Дай нам дожити до того дня — і побачиш сам, ще й подякуєш, що попередили.

Махно звернувся до свого контррозвідника:

— Задов, не розстрілюй їх до 27 числа. Якщо більшовики нападуть — даруй їм життя, а ні — до стінки.

Дивний був "батько", ніхто ніколи не міг передбачити, якого він викине коника: за що уб'є, а за що помилує.

Затримані агенти-червоноармійці просили всіх дияволів, аби ті підштовхнули Фрунзе на чергову авантюру — напасти на Гуляйполе до 27 листопада.

А для Махна проходив у спокої день, другий, третій. Навіть з Харкова, від уряду Української соціалістичної радянської республіки, надійшла телеграма, що більшовики й далі бажають мирної співпраці і союзу з Махном.

А "злий пророк" Гриша Василевський знову каркнув:

— Ой не вір їм, "батьку"! Це ж — вовки та ще й голодні.

Цього разу Нестор нічого не відповів Василевському, бо і в самого було надто не спокійно на душі. Завтра вже 26 листопада... Агенти-червоноармійці якраз цей день назвали кінцевою датою нападу більшовиків на Гуляйполе... Махно зайшов у кабінет Галини Кузьменко, порадив їй виїхати зі своїми жінками з Гуляйполя вже сьогодні. Про всяк випадок... Бо рубка може бути смертельною. Галина, як передбачав Нестор, категорично відмовилася його залишати.

— Якщо загинемо, то в бою і тільки разом, — відповіла вона.

Нестор пригорнув Галину до себе, гаряче поцілував її в губи і вийшов.

А рано-вранці 26 листопада на Гуляйполе, мов саранча, полізли звідусіль війська Червоної армії. В Махна під руками була лише його "Чорна сотня" з 200 чоловік та штаб з невеликим обозом, якого "батько” завжди чомусь і, мабуть, не без підстав називав "обузою". Всі інші війська повстанців були на фронті — на Дону і навіть на Кубані.

На Гуляйполе напав повнокровний більшовицький полк. Рубка, дійсно, як і передбачав "батько", була між ворогуючими силами жорстокою і смертельною. У цьому бою Махно втратив дванадцять своїх відданих хлопців, але неушкодженим вивіз із Гуляйполя весь штаб. Далеко від своєї столиці не відійшов — кілометрів п'ятнадцять, не більше, і кинув заклик на села й хутори: "Жити