Читати книгу - "Сатирикон-XXI (збірка)"

Добий, щоб не мучивсь, добий, щоб не мучивсь. А потім на вищий іще піднімися щабель. Знайди в собі мужність Згасити в собі свою мужність. Самого себе в добиванні самого себе Добий, щоб не мучивсь, добий, щоб не мучивсь. Вітрильник
Фантазійне
Я в безвітря утік, як в безвір’я Утікають від тисячі вір. Я нараз уявив, ніби звір я, Одинокий, зацькований звір. Утікав, як в безхліб’я від хліба, Як у безвість — від миру й війни, І безсоння оранжева риба Запливала в розхлюпані сни. Говорила: «Пливім за пороги, Де ще зроду життя не було. Там зневажим закони природи І увічнимо наше тепло! Все зруйнуєм. Нічого не жалко!» Та коли я ступив до води, То мені синьогуба русалка Тихо в спину сказала: — Зажди… Лоліта
А в слово «тіло» влито слово «літо». Це світле тіло — ледь нестиглий плід. Все солодко у дні неповноліття, А після Спаса — кожному до ніг. Бери за так, коли не за спасибі. А горлом запитання, наче спазм: Якщо нікого не спасе Спаситель, Кого спасе цей яблуневий Спас? 1985 р. Роберт Фолкон Скотт[10]
Кохана! Ім’я твоє диркотливе вирипує сніг під ногами. Його деренчливе вітрило намету тріпоче в ургу ураганну. З розпоротої на прапори, порепаної Європи я мріяв давно утекти до Тебе, незаймана, біла, цнотлива моя Антарктидо! Марилось неоднораз, як я на грудях у тебе Губами Південного полюса пипочку пряну спиваю, А птиця Пінгвін у блакитному небі Божественну пісню співає!.. Та з двох лиш один випадає щасливий білет лотерейний. Чи ж заволодію я тим, що мені — і мені лиш! — по праву належить? Я знаю: до тебе, мені навперейми бреде той заброда-норвежець. Я вже навіть передчуваю — спинюсь на бігу. Всередині щось увірветься, Коли розрізню попереду, в снігу Розхрестаний прапор норвежця. Схилюся, на палицю лижну зіпершись. Це літній січневий вітрисько хитає мене: Не перший, а другий, не перший, а другий, не перший!.. Не перший, а другий! Не перший — а це головне!.. Вершина вже взята! Твоя наречена — вагітна! На другому місяці ходить, кохана, жадана, єдина, зваблива, зрадлива, негідна. А ми зі сватами назад повертаєм голоблі І плентаємо крижаними світами — холодні, голодні. Прощай, незабутнє, святе, сокровенне. Крізь одяг промерзлий, промоклий Вганяємо голки у вени — нехай порятує нас морфій!.. Отут упаду, задубію, але не програю двобою. Той, перший — минущий — він піде, А я залишуся