Читати книгу - "Сибіріада польська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Листи з фронту! Нарешті до Булушкіно прийшли перші листи від поляків. І то в усі сім’ї відразу, немов зговорилися. Тільки Бронек Шушкевич нікому не написав. Не міг, не хотів, не мав до кого? А хто там його знає. Гонорка Ільницька, хоч одержала листа від шлюбного Флорека, була відсутністю звістки від Бронека явно обманута. «А може, замість до мене до тої руської Нюрки написав?» Любила його завжди Гонорка, незважаючи на всякі Бронекові зради і зловживання її довірою.
Сташеком оволоділа радість, перемішана зі злістю і жалем. Лист від батька! Отже, живий! То найважливіше. Ну й це, що нарешті є з ним контакт, можна буде до нього написати. Не загубиться, Сташека з Тадеком також не загубить, а коли війна закінчиться, приїде по них і забере у Польщу. Сташек був злий, бо листа з канцелярії забрала Броня. Вона перша, втішена й щаслива, сповістила про це Сташеку, коли пізно ввечері повернувся з роботи. Мав жаль, що батько не написав йому, тільки їй, Броні. То до неї лист був адресований.
— Стасю, татусь до нас написав! Нарешті, нарешті, бо я вже... Ось, маєш, подивись...
Сташек з побожністю держав у руці трикутник листа із фронту. Здалека прийшов? Пізнав невправний почерк батька. «Гражданка Броніслава Барська...» Глянув на зворотний бік: «Ян Долина — Польова Пошта 63-409». І все? Де то є, що означає цифра: «63-409»? Яка околиця, яке місто за нею скривається? «Броніслава...» До неї листа адресував. Не до мене.
— Читай, Стасю, читай,— заохочувала Броня. Сташек розкладав трикутник. «Кохана Броню! У перших словах мого листа доповідаю тобі...» Сташек віддав листа Броні.
— Не дочитаєш? Чому?
Без слова грюкнув дверима, вибіг за ріг хати і притулив голову до стіни.
Ще цього самого вечора зібралися всі у бабуні Шайніної і до пізньої ночі розповідали собі про фронтові листи.
— Щоб тільки знов їх за якісь далекі кордони не вивезли, так як з отим нашим військом зробили. Нас у Сибіру залишило, а само до якогось Ірану чи кудись там ще пішло, за якимсь генералом пішло.
— Боже, борони, Боже, борони, того то я мабуть не пережила б.
— Щоб тільки, бідолахи, нам на тій війні пережили. Видно, на велику битву їх готують, тільки що написати про це не вільно. Цензура!
— Моєму то аж майже півлиста вимазали!
— Багато наших з Червоного Яру там зустріли. Янек пише, що зустрів там Земняка, Малиновських, обох Куриляків, Станітів, Чуляків, Дуду, а з дівчат, то Вандзю Малиновську, Зонтківну, Гелю Шайнову, Целіну Біалерову. Ну і, не повірите кого? Даниловича!
— Ісусе, Маріє, матір Божа! То кажеш, що навіть Данилович знайшовся? Це справжнє щастя.
— А наш Сташек пише, що разом з Янеком Майкою служить!
— З Янеком Майкою? То з цього виходить, що він ту свою бурятку десь там під Калючим у тайзі залишив.
— Залишив, залишив! А нас хіба не залишили? Чи мало бабів і дітей навколо? Війна є війною.
— Щоб тільки Господь Бог їх там, бідолах, мав під своєю опікою.
— Дай, Боже, дай, Боже. Ну й щоб до тої нашої Польщі якнайшвидше дійшли і нас з цього дому неволі забрали.
Коли в хаті були тільки самі, Броня вийняла листа з кишені і поклала на столі.
— Не будь дикуном, Стасю! Це лист з війни від твого батька, отже держи його і прочитай... Жалкуєш, що написав до мене? Я справді вважаю тебе дорослим хлопцем. І накидатися тобі, вважати себе твоєю матір’ю без твоєї волі не думаю. Залишаю тобі листа на столі і якщо хочеш, читай. Зрештою, не лише до мене твій батько там пише. До тебе з Тадзьом також.
На цей раз Броня зопалу вийшла з хати, хоч дверима не грюкнула. Сташек відчув себе ніяково. Стояв якийсь час на середині кімнати, потім підійшов до стола і простяг руку за листом...
15істі зі світу про те, що діється на фронті, доходили до Булушкіно із запізненням. Перед самим Святвечором 1943 року, коли Сташек зайшов у канцелярію запитати про листи, управляючий Абрамов показав йому газету.
— Приємно читати, хлопче. Молодци поляки! Газета «Правда» про ваших пише. І то як! Візьми її собі на хутір, прочитай там своїм. А листів, на жаль, нема.
Сташек простяг руку за газетою, але не встиг на неї глянути, бо у канцелярію увійшло кілька жінок, серед них Дарія. Внесли з собою гомін, повіяли морозом, голосно тупотіли, струшуючи з валянок рештки снігу.
— Що скажеш, Кузьмичу, листи є? Котра з нас сьогодні потанцює?
— Зачиняйте швидше, морозу сюди мені не пускайте. Якраз потанцюйте... Нема сьогодні листів!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сибіріада польська», після закриття браузера.