Читати книгу - "Вершник без голови"

— Повертається, та ще й так скоро! — пробурмотів Зеб, помітивши Колхауна.- 3 біса дивно! Щось у нього не вигоріло, напевне не вигоріло. Ха! Мчить так, немов його сам диявол доганяє. А може, це т о й пустивсь йому навздогін? Ти гнав мене, а тепер я тебе… Побий мене грім, таки схоже на те. Срібного долара дав би, аби подивитись на ті перегони! Ха-ха!

На той час Зеб уже зліз із сідла й разом з кобилою заховався в заростях, щоб його не помітив утікач, який уже наближався туди.

За хвилину він промчав мимо — так швидко й так перелякано, що навряд чи помітив би Зеба, навіть коли б той не криючись стояв на прогалині.

«Боже правий! — подумки вигукнув мисливець, мигцем побачивши зблизька спотворене жахом Колхаунове обличчя. — Коли диявол і не женеться за ним, то напевне сидить у ньому! Побий мене грім, зроду ще не бачив страшнішої подоби. Нещасна буде його жінка. Бідолашна міс Пойндекстер! Дай Боже, щоб їй поталанило відкрутитися від цього харцизяки… Але в чому все ж таки річ? Ніхто за ним начебто не женеться, а він отак креше. Куди це його тепер несе? Треба б проїхатися за ним і подивитись…»

Зеб повернув до краю заростей і добачив, що Колхаун чимдуж скаче прерією в напрямі селища.

— Ти диви, погнав додому! — вигукнув він. — Еге ж, таки додому. — Він помовчав, проводжаючи очима вершника на сірому мустангу, аж поки той зник удалині. — Ну що ж, старенька! Ми з тобою поїдемо в інший бік. Треба розвідати, чого він стріляв.

Хвилин за десять Зеб зліз із сідла й підняв з трави те, що навряд чи зважилася б узяти в руки наймужніша людина. Та навіть і не взяти, а пальцем доторкнутися.

Старий мисливець був не з боязких. Він бачив перед собою добре знайоме обличчя, і, хоч як безжально й жахливо спотворила його смерть, воно було все одно дороге йому. Зеб любив це обличчя, коли воно належало славному хлопчині, і з ніжністю дивився на нього й тепер, коли воно вже не належало нікому.

Узявшись за криси капелюха, він спробував зняти його з мертвої голови, але марно. Голова так розпухла, що капелюх не подався.

Тримаючи голову в руках, Зеб дивився на застигле обличчя.

— Боже милий! — тихо мовив він нарешті. — Оце-то подарунок батькові… А сестрі!.. Мабуть, не треба везти її туди. Поховати десь тут, і нікому ні слова… Та ні. Побий мене грім, ні! Що це я таке кажу? Не знаю, як ця голова доповнить ланцюг доказів, але своє діло напевне зробить. Ото буде страшний свідок, коли стане перед судом!

З цими словами старий мисливець одв'язав од сідла овдру і обережно загорнув у неї голову разом з капелюхом. А тоді почепив той моторошний клунок на луку сідла, сів на свою кобилу й замислено поїхав із заростей.

Розділ LXXXIII

ОХОРОНЦІ ЗАКОНУ

Третього дня після того, як Моріса Джеральда посадили до військової в'язниці, гарячка його минула і він перестав марити. Четвертого дня він уже майже одужав. А на п'ятий призначили суд.

Такий поспіх десь-інде визнали б неподобним, але для Техасу то була не дивина. Там людину можуть судити й повісити того ж таки дня, коли вона вчинила злочин.

Вороги мустангера — а їх було чимало — з причин, відомих тільки їм, вимагали якомога прискорити суд, тимчасом як його нечисленні друзі не могли висунути проти цього переконливих заперечень. Майже всі в селищі виголошували гучні слова про суд скорий і правий, підсилюючи їх давньою, як світ, підбурливою фразою: «Кров убитого волає про помсту».

Поборникам негайного суду сприяла й одна випадкова обставина. Так сталося, що окружний суддя саме тоді об'їжджав свою округу і того ж таки тижня мав прибути у форт Індж. Тим-то й виникла потреба судити Моріса-мустангера та інших осіб, запідозрених в убивстві, найближчими днями.

Ніхто не заперечував, не було кому прохати відстрочки, і суд призначили на п'ятнадцяте число того місяця.

Обвинувачений мав право на судовий захист, але в селищі не було адвоката: в тих прикордонних краях охоронці закону звичайно мандрують гуртом, разом із суддею, а суддя ще не приїхав. І все ж таки адвокат з'явився, та ще й неабиякий, а відомий. Він приїхав захищати мустангера аж із Сан-Антоніо, заявивши, що зробив це з власного почину.

Може, той джентльмен і справді виявив великодушність, а може, націлявся на депутатське крісло в конгресі, проте ходили чутки, ніби приїхати сюди його спонукало золото, отримане з прекрасних жіночих рук.

Як задощить, то вже задощить. Цю приказку, справедливу щодо техаської погоди, цього разу цілком можна було прикласти й до охоронців закону.

Напередодні суду до форту Індж приїхав ще один адвокат і заявив, що виступатиме на захист обвинуваченого. Цей добродій відбув ще довшу подорож, ніж його колега з Сан-Антоніо: щоб дістатися сюди із столиці Смарагдового острова, йому довелося перетнути Атлантичний океан. І тільки задля того, щоб побачитися з людиною, яку звинувачували в убивстві!

Щоправда, цієї обставини дублінський адвокат не передбачав: він приїхав зовсім в іншій справі й неабияк здивувався, коли, прибувши зі своїми валізами до готелю містера Обердоффера і запитавши, де можна знайти Моріса Джеральда, почув у відповідь, що той у в'язниці. Та ще дужче здивувався приїжджий, дізнавшись про причину ув'язнення.

— Що? Спадкоємця роду Джеральдів звинувачують в убивстві? Власника замку Баллах, розкішного парку й маєтку! Та ось же в мене при добі всі папери… Що за дурниці! Проведіть мене до нього!

Хоч містер Обердоффер і схилявся до думки, що його новий пожилець навіжений, проте вволив його прохання і послав слугу провести його до гауптвахти.

Та якщо ірландський адвокат і був навіжений, то дуже послідовний і наполегливий. Йому не тільки дали побачення з ув'язненим злочинцем, але й дозволили вільно навідувати того у військовій в'язниці в зручний для нього час. Цей привілей він здобув, показавши майорові якийсь папір, і той-таки папір допоміг йому зав'язати дружні стосунки з його техаським колегою.

Приїзд ірландського адвоката в таку вирішальну годину породив безліч міркувань і здогадів у форті, селищі й усій околиці. В барі готелю «Напоготові» аж гуло від усіляких припущень — не будемо називати їх плітками, бо ж відомо, що пліткарів у Техасі не водиться. Деяка загадковість приїжджого джентльмена ще дужче підігрівала загальну цікавість, уже й