Читати книгу - "Темний ліс"

— Зв'яжіться з бортовим комп'ютером «Богомола» та з'ясуйте, якими конкретно ділянками рука маніпулятора захоплювала зонд?

Командування флоту погодило запит, і за кілька десятків секунд бортовий комп'ютер тонкими червоними лазерними променями підсвітив місця контакту руки з Краплиною. Сіцзи спрямувала на один із «пальців» механічної руки мікроскоп зі збільшенням у 10 мільйонів разів і побачила лише бездоганно чисту поверхню дзеркала.

— З якою силою клешня тримала зонд? — запитав підполковник.

Відповідь надійшла швидко: близько 200 кілограмів на квадратний сантиметр.

Гладеньку поверхню подряпати не складно, але міцна механічна рука не залишала ані найменшого сліду на поверхні Краплини.

Дін Ї знову роззирнувся навсібіч, відштовхнувся й проплив у дальній кут відсіку. Повернувся з геологічним молотком у руці, мабуть, залишеним учасником попередньої експедиції, який добував зразки порід астероїдів. І перш ніж хтось із трійці встиг перехопити його руку, Дін Ї щосили вгатив молотком по дзеркальній поверхні зонда. Почувся дзвін, чіткий і мелодійний, ніби він ударив по пластині чистого, співучого нефриту. Звук розлився лише його тілом, бо у вакуумі інші троє не могли нічого почути. Дін Ї тицьнув руків'ям молотка в місце удару, й Сіцзи миттю навела туди окуляр мікроскопа: збільшення в десять мільйонів разів не показало нічого, крім того самого чистого, абсолютно гладенького дзеркала.

Дін Ї пожбурив молоток геть, відвернувся від Краплини й глибоко замислився. Очі трьох його супутників, як і очі мільйонів членів екіпажу флоту, невідривно стежили за ним.

— Усе, що нам залишається, — робити припущення, — Дін Ї підняв очі. — Молекули речовини зонда розташовані так близько одна до одної, як гвардійці на військовому параді. Можна навіть сказати, що вони позлипалися або їх прибили до місця, тому навіть природний хаотичний рух молекул припинився.

— Ось чому Краплина підтримує температуру абсолютного нуля! — вигукнула Сіцзи.

Вона, як і колеги, зрозуміла сенс слів Дін Ї: за звичайних умов відстані між ядрами атомів матерії доволі значні й прикріпити їх одне до одного не простіше, ніж скріпити між собою Сонце та інші вісім планет за допомогою системи пасової передачі.

— Що за сила на таке здатна?

— Тільки одна — потужна ядерна взаємодія[74]. — Крізь візир шолома було видно, як чоло Дін Ї вкрилося краплями поту.

— Але ж… це так само неможливо, як і поцілити в Місяць стрілою з лука.

— Так, а їм, як бачите, вдалося влучити. Сльоза Божої Матері, кажеш? — Дін Ї гмикнув так холодно, що троє офіцерів затремтіли. Вони розуміли, про що говорить старий професор: Краплина зовсім не крихка й не схожа на сльозу. Навпаки, вона більш ніж у сотню разів міцніша за будь-який матеріал, що тільки існує в Сонячній системі. Усе в цьому світі порівняно із зондом таке само крихке й тонке, як звичайний папір. Краплина може без проблем навиліт прошити Землю, мов куля — голову сиру, без найменшої шкоди для гладенької полірованої поверхні.

— То… навіщо вона тут? — запитав підполковник.

— Хто знає? Можливо, це справді посланець, який має передати людям щось нове, щось інше, — відповів Дін Ї та раптом вказав поглядом на Краплину.

— Що?

— А навіть якщо я тебе знищу — що тобі з того?

Після цих слів усі замовкли. І поки й трійця офіцерів, і мільйони людей на кораблях об'єднаної ескадри флоту намагалися зрозуміти значення останньої фрази, Дін Ї раптом пошепки додав:

— Мерщій утікайте! — він підняв руки й закричав щосили: — Дурні діти, швидше втікайте звідси!!!

— Куди втікати?! — перелякано запитала Сіцзи.

За кілька секунд після вигуку Дін Ї підполковник також усе зрозумів і сам закричав:

— Флот! Евакуюйте флот!!!

Але запізно: раптові перешкоди спотворили зображення, заглушили звук, і картина з борту «Богомола» зникла з екранів на кораблях. Флот так і не почув останнього вигуку підполковника.

На кінці хвоста Краплини засяяв невеликий, але яскравий блакитний ореол, що освітив усе довкола синім. Він різко збільшувався, змінюючи колір: синій, жовтий і, нарешті, червоний. Складалося враження, що не Краплина продукує це світіння, а навпаки, ореол пробурює собі шлях назовні. Яскравість ореола також зменшувалася мірою збільшення розмірів, аж поки не сягнула двох діаметрів найширшої частини Краплини. Тоді ореол зник. Щойно його не стало, така сама маленька блакитна плямка знову виникла на кінці хвоста зонда, розширилася, забарвилася в різні кольори й згасла. Ці кола світла почали випромінюватися вже суцільним потоком: два-три проходили весь свій життєвий цикл за секунду, й від їхнього переміщення Краплина почала прискорюватися й зрештою рухатися.

Усі четверо учасників експедиції не мали шансу побачити виникнення другого ореолу, бо після появи першого миттєво випарувалися за надвисокої температури, приблизно такої, як у ядрі Сонця.

Корпус «Богомола» засвітився яскраво-червоним, ніби в китайському паперовому ліхтарі щойно запалили свічку. Обшивка корабля почала опливати, неначе віск, і за секунду «Богомол» вибухнув зсередини. Бризки від розплавленого корпусу корабля розлетілися навсібіч у безодню космосу; не лишилося жодного твердого уламка.

З відстані тисячі кілометрів об'єднана ескадра флоту в найменших деталях спостерігала за трагедією «Богомола». Першою ідеєю був запуск зондом програми самознищення. Екіпаж кораблів віддав шану загиблим товаришам і відчув глибоке розчарування: далеко не мирні наміри трисоляріан підтвердилися. Але до того, що сталося далі, людство було зовсім не готове.

Першу аномалію виявила комп'ютерна система моніторингу довколишнього простору кораблів флоту під час обробки зображень вибуху «Богомола»: один із уламків корабля випадав зі зрозумілої картини моделювання вибуху. Більшість розплавлених деталей корпусу розліталися навсібіч із постійною швидкістю, і лише цей постійно прискорювався. Звичайно, тільки комп'ютеру було до снаги помітити відсутність логіки в русі крихітного уламка серед безлічі розсіяного сміття. Лише комп'ютер мав змогу миттєво співставити витягнуті з бази даних характеристики «Богомола» з реальними подіями та змоделю-вати розліт уламків після вибуху. Комп'ютер запропонував десятки можливих пояснень дивної поведінки цього фрагмента, але всі були дуже далекі від істини.

Ані комп'ютер, ані люди не могли навіть подумати, що вибух знищив лише «Богомол» із його екіпажом, а Краплина залишилася неушкодженою.

Цьому дивному уламкові система сповіщення про небезпеку бортових комп'ютерів кораблів флоту присвоїла третій рівень небезпеки. Хоча він, на відміну від інших, і прискорювався, проте прямував у кут формації та за поточним розрахунками напрямку руху мав пролетіти повз крайній корабель у строю, не завдавши шкоди навіть йому. Цей сигнал про наближення об'єкта третього рівня небезпеки потонув у безлічі повідомлень про небезпеку першого рівня, викликану вибухом