Читати книгу - "Слідопит, або Суходільне море"

в чотири рази переважали своїх ворогів. Французький офіцер, мсьє Сангліє, як його звичайно величали і як він сам себе називав, проти жодного пункту так не протестував, як проти останнього, мотивуючи все тим, що це, мовляв, принижує його гідність, як командира. Проте Слідопит, бувши не раз свідком різанин, що їх влаштовували індіяни, і добре знаючи ціну їхнім обіцянкам, які вони дають у безвихідному становищі, лишався невблаганний. Другий пункт був не менш важливий. Ним капітан Сангліє зобов’язувався передати всіх полонених, яких тримали в тій самій норі чи печері, де ховалися й Кеп з М’юром. Коли привели тих солдатів, то виявилося, що четверо з них навіть не поранені: коли індіяни відкрили вогонь, вони просто попадали на землю — звичайні хитрощі на війні з тубільцями. Що ж до решти двох, то вони мали незначні поранення і були цілком здатні нести службу. А що всі вони принесли й мушкети з собою, то Слідопит, побачивши таке значне підкріплення, відразу ж повеселішав. Зібравши всю зброю ворога до блокгауза, він наказав солдатам зайняти його і біля дверей поставив вартового. Решта вояків загинула, бо всіх тяжкопоранених індіяни подобивали, щоб швидше заволодіти такими жаданими скальпами.

Коли Джаспера повідомили про умови замирення і про те, що головні його пункти вже виконані настільки, що він може, не боячись за життя членів залоги, відпливти, він негайно повів тендера до того місця, де пристали човни, взяв їх на буксир і привів до острова з підвітряного боку. Затим усіх індіян було посаджено в човни, які Джаспер уже втретє взяв на буксир, відтяг проти вітру з милю завдальшки від берега, а там відчепив їх і пустив за водою. Індіянам було дано тільки по одному веслу на кожну пірогу, оскільки матрос добре знав, що, тримаючись за вітром, вони уранці будуть коло берегів Канади.

З ворожого загону на острові залишилися тільки капітан Сангліє, Гостра Стріла та Червнева Роса. Француз мав буцімто скласти й підписати ще якісь папери з поручником М’юром, який у його очах, зважаючи на офіцерське звання, нібито мав усі повноваження. У Гострої Стріли були свої підстави не повертатися до своїх недавніх друзів ірокезів. Для цих трьох були залишені піроги, якими вони по закінченні своїх справ мали відплисти з острова.

А тим часом (власне, доки «Вітрогон» відтягав на буксирі піроги) Слідопит і Кеп, яким підсобляли надійні помічники, заходилися готувати сніданок, оскільки більшість людей залоги за останні двадцять чотири години і росинки в роті не мали. Протягом того проміжку часу, доки повертався до гавані «Вітрогон», майже ніхто не говорив, хоча Слідопит знайшов таки час навідати сержанта, сказати кілька підбадьорливих слів Мейбл і зробити деякі розпорядження, котрі, на його думку, могли полегшити останні хвилини старого солдата. Що ж до самої Мейбл, то він наполіг, щоб вона хоч трохи попоїла, й, оскільки потреба охороняти блокгауз відпала, зняв вартового, щоб ніхто не заважав дочці доглядати батька. Покінчивши з цими незначними справами, наш герой повернувся до багаття, навколо якого він застав усіх уцілілих учасників походу, до яких і приєднався.

 

РОЗДІЛ XXVI

Від розпачу ти тінь лише застав.

Мов море спінене, як шторм упав,

Коли безсилих хвиль млявіша плин,

Знаходячи у берегах загин.

Драйден

Солдати, що звикли до таких боїв, як описаний нами, не надто схильні розчулюватися на полі бою. Та цього разу, всупереч звичаю, не один з них серцем був у блокгаузі з Мейбл, в той час як відбувалися події, про які ми вирішили розповісти далі; і навіть свою життєво необхідну потребу в їжі ці зголоднілі й очерствілі вояки вдовольняли б завзятіше, якби сержант не лежав при смерті.

Коли Слідопит повертався з блокгауза, його перестрів М’юр і відвів убік, щоб побалакати сам на сам. Він був до нудоти люб’язний, що майже завжди є вірною ознакою лукавості, бо, хоч фізіогноміка і френологія науки й недосконалі, оскільки вони однаковою мірою приводять і до вірних, і до хибних висновків, ми переконані, що ніщо так не викриває лицемірних намірів людини, як її обличчя, коли воно усміхнене без причини та ще коли мова занадто солоденька. М’юрові ж, з усією його вдаваною щирістю, було однаково властиве і те, й інше, а його шотландська говірка, шотландський акцент і шотландські слівця тільки допомагали йому грати цю роль. Своїм офіцерством він завдячував саме Ланді та його батькам. Хоч майор з його гострим розумом не міг не бачити нутро людини, котра набагато поступалася йому і здібностями, й освіченістю, одначе так уже ведеться, що більшість людей поблажливі до підлабузників, навіть коли не вірять їхнім лестощам і добре усвідомлюють, з якою метою до них підлещуються. Та цього разу зійшлося двоє таких несхожих вдачею людей, яких годі й пошукати. Слідопит був настільки простодушний, наскільки квартирмейстер був лукавий, настільки щирий, наскільки квартирмейстер облудливий, і настільки прямий, наскільки той був в’юнкий. Обидва були холоднокровні й розсудливі, обидва були й хоробрі, хоча кожен по-своєму і не однаковою мірою. М’юр міг ризикнути хіба з розрахунку на ефект, провідник же вважав страх за розумне почуття, до якого можна й прислухатися, але тільки тоді, коли це призведе до добра.

— Любий мій друзяко,— почав М’юр,— ниньки ми вас, після того, як ви оце всіх нас порятували, будемо в тисячу разів більше цінувати, ніж цінували дотепера! А коли б ви знали, як ви виросли в наших очах після цієї вигідної нам угоди про перемир’я! Правда, вас не зроблять офіцером, бо така відзнака, як мені здається, не відповідає вашим смакам, і ви не дуже прагнете її; зате як провідник, як файний порадник і досконалий стрілець, ви, можна сказати, сягнули вже найвищої слави. Сумніваюся, щоб сам головнокомандувач англійського війська пішов з Америки з більшою славою, ніж ви оце вже маєте. Теперечки вам треба б осісти де-небудь і спокійно провести решту своїх днів, насолоджуючись життєвими радощами. Одружуйтесь, чоловіче любий, і то без зволікань; давно час вам подумати про п’янкі насолоди життя, бо про славу турбуватися вам уже нічого. Одружуйтеся вже, ради бога, з Мейбл Дангем і ви матимете і файну наречену, і файну славу.

— Ну, квартирмейстере, я ніколи навіть не сподівався почути отаку пораду з ваших вуст! Досі я гадав, що ви мій суперник!

— Я таки й був ним, чоловіче, та до того ще й грізним, мушу вам сказати! Жодного разу я ще не женихався марно, і всі п’ять разів