Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

За всіма цими ознаками дзьомонські черепи відрізняються від сучасних японських і демонструють найбільшу схожість із сучасними айнами, тоді як яйойські черепи найбільш схожі з сучасними японцями. Враховуючи припущення, що сучасний японський народ сформувався в результаті змішання близького до корейців яйойського населення із близьким до айнів дзьо- монським населенням, генетики спробували обчислити відносний внесок цих двох груп у генофонд сучасних японців. Згідно з їхнім висновком, ко- рейсько-яйойський компонент загалом переважає. Айнсько-дзьомонський компонент найслабший у південно-західній Японії, де мала висадитися найбільша кількість корейських іммігрантів, а густота дзьомонського населення була низькою, та відносно помітніший на півночі Японії з її багатими на горіхи лісами, найвищою густотою дзьомонського населення та найнижчою продуктивністю яйойського рисівництва.

Отже, іммігранти з Кореї таки зробили великий внесок у генофонд сучасних японців, хоч відкритим залишається питання про його початковий кількісний аспект: це була масова імміграція чи невелика група, яка збільшилася завдяки високим темпам демографічного приросту. Айни ж походять від стародавнього дзьомонського населення Японії, до якого додалися домішки корейських генів яйойських поселенців та сучасних японців.

З огляду на повну перевагу, якою рисівництво зрештою наділило корейських рільників над дзьомонськими мисливцями, постає питання: чому рільники здобули перемогу настільки стрімко, хоч доти могли похвалитися лише скромними успіхами в Японії протягом тисяч років після того, як рільництво з’явилося в Кореї? Я вже згадував, що раннє корейське сільське господарство було відносно низькопродуктивним і забезпечувало рільникам мізерне прожиття, яке не могло позмагатися з достатком японських мисливців. Напевно, шальки терезів остаточно схилися на користь рільників і дали поштовх феноменальній яйойській експансії завдяки поєднанню чотирьох чинників: виникнення заливного рисівництва, яке прийшло на зміну менш продуктивному неполивному; подальше вдосконалення сортів рису, пристосованих до холодного клімату; зростання чисельності корейського населення, яке створювало демографічний тиск і спонукало корейців емігрувати; і поява залізних знарядь, які вможливили ефективне масове виробництво дерев’яних лопат, мотик та іншого знаряддя для обробки заливних рисових полів. Одночасну появу в Японії заліза й інтенсивного сільського господарства навряд чи можна вважати випадковим збігом.

На початку цього розділу наводилося найпростіше пояснення того, як у Японії з’явилися своєрідні на вигляд айни і типові для Східної Азії японці. На перший погляд, із цих характеристик їхньої зовнішності випливає, що айни походять від початкового населення Японії, а японці — від недавніх прибульців. Тепер ми вже знаємо, що сукупні докази із царин археології, фізичної антропології та генетики підтверджують таку думку.

Але ще з самого початку йшлося про одне слабке місце цього пояснення, яке змушує багатьох (особливо самих японців) вдаватися до альтернативних теорій. Якщо японці справді недавно прибули на архіпелаг із Кореї, то слід очікувати, що японська й корейська мови матимуть багато схожого. Говорячи конкретніше, якщо японський народ виник у недавні історичні часи в результаті змішання на острові Кюсю початкового дзьомонського населення, схожого на айнів, із яйойськими прибульцями з Кореї, то японська мова повинна мати ознаки близької спорідненості як із корейською, так і з айнською мовами. Натомість спостерігаємо зовсім інше: довести спорідненість японської й айнської ніяк не вдається, а спорідненість між японською та корейською дуже віддалена. Як таке може бути, якщо змішання відбулося якихось 2400 років тому? Наважуся висловити припущення, яке дозволяє вийти із парадоксу: навряд чи мови дзьомонського населення Кюсю та японських прибульців були схожими на сучасну айнську та корейську мови відповідно.

Візьмімо спершу мову айнів. Нам відома та їхня мова, яка в недавні історичні часи використовувалася айнами на північному японському острові Хоккайдо. З цього можна резонно припускати, що дзьомонське населення Хоккайдо говорило мовою, схожою на айнську, проте вона навряд чи побутувала серед дзьомонського населення Кюсю. Від південного краю Кюсю до північного краю Хоккайдо Японський архіпелаг простягається майже на 2400 кілометрів. Нам відомо, що протягом періоду дзьомон на ньому сформувалося широке регіональне розмаїття методів прожиття та стилів кераміки і що архіпелаг не досяг політичного об’єднання. За 10 тис. років існування культури дзьомон у її носіїв мало розвинутися відповідно широке мовне розмаїття. Ба більше, ще на початку періоду — 12 тис. років тому — їхні мови могли бути вже різними, якщо північні та південні групи носіїв цієї культури дісталися Японії через наземні перешийки із Росії та Кореї відповідно, як свідчать археологічні матеріали.

І справді, багато японських топонімів на Хоккайдо та півночі Хонсю містять айнські слова, що мають значення «річка» («най» або «бецу») та «мис» («сирі»), але такі назви айнського походження не трапляються на півдні Японії. Із цього видно, що яйойські та японські першопроходці переймали у дзьомонців багато місцевих топонімів так само, як білі американці запозичували їх у корінних американців (згадайте хоча б «Массачусетс», «Міссісіпі» тощо), проте айнською мовою говорило лише дзьомонське населення північної частини Японії. Натомість дзьомонська мова Кюсю цілком могла мати спільного предка з австронезійською мовною сім’єю, до якої належать полінезійські й індонезійські мови, а також корінні мови Тайваню. Багато лінгвістів указували, що японська мова містить ознаки впливу австроне- зійських мов, зокрема спільну з ними схильність до відкритих складів (коли за приголосним стоїть голосний, як, наприклад, у імені «Хі-ро-хі-то»). Стародавні тайванці були чудовими мореплавцями, чиї нащадки розселилися далеко на південь, схід і захід; хтось із них міг рушити і на північ, діставшись зрештою до Кюсю.

Таким чином, сучасну мову айнів Хоккайдо не слід вважати відголоском стародавньої мови дзьомонців Кюсю. В силу тих самих міркувань сучасна корейська мова може бути блідою копією стародавньої яйойської мови, якою говорили корейські іммігранти в 400 р. до н. е. Протягом періоду, що передував політичному об’єднанню Кореї в 676 році, вона була поділена між трьома державами. Сучасна корейська мова походить від мови держави Сил- ла, яка вийшла переможцем у боротьбі за об’єднання, проте ця держава не підтримувала тісні контакти з Японією протягом минулих століть. Із ранніх корейських хронік відомо, що в різних державах говорили різними мовами. Хоч про мови держав, розгромлених Силлою, відомо мало, уцілілі слова однієї з них (використовуваної в державі Когурьо) схожі на відповідні староя- понські слова більшою мірою, ніж їхні відповідники в сучасній корейській мові. В 400 р. до н. е., коли процес політичного об’єднання ще не досягнув стадії трьох держав, розмаїття корейських мов могло бути іде ширшим.

Гадаю, та корейська мова, що була занесена в Японію в 400 р. до н. е., а відтак еволюціонувала в сучасну