Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

2010 рік

– То що далі за планом? – спускаючись з трапу літака на польську землю, поцікавився Чернишевський, поглядаючи на Риту, що захоплено оглядалася.

– Взагалі-то, я у тебе мала б спитати. Ти мене привіз до Варшави, тобі й культурні заходи організовувати, – відмахнулася дівчина.

Що Одинцова намагалася відшукати в хаотичному натовпі народу? Чи кого? Жалкувала, що погодилася на авантюру з поїздкою? Олег щиро сподівався, що ні. Напевно накручує себе… Чи це проста цікавість з її боку? Чужа країна, інші люди, європейський менталітет, відчутний з перших кроків на іншу землю – все давалося в знаки. У будь-якому випадку в чоловіка ціль одна – захистити та сховати Маргариту, доки у столиці спецгрупа розбирається з Рощиним. Це його обов'язок і потреба.

– Взагалі-то, – зупинившись біля поручнів термінала, сперся на них руками. Вдивляючись у далечінь, нагадав чи то Ритці, чи самому собі: – Ми не на екскурсію приїхали.

– Я помітила, – відзеркалюючи жести Олега, погодилася дівчина, – Дорогою до аеропорту Руслан популярно пояснив, яку мету переслідуємо.

– І яку ж? – уважно дивлячись на Одинцову, запитливо підняв брову.

– Конспірація і таке інше. Він навіть мій телефон викинув, мотивувавши тим, що по ньому можуть стежити за місцем розташування.

– Що? – чоловік підозріло насупився. – Буря викинув твій телефон?

Виявилося несподівано почути таку заяву з вуст Ритки. І про кого? Буртенка! Той зазвичай тримав субординацію як з начальством, так і з суб'єктами на роботі. 

– Прямо із вікна автомобіля, зі швидкістю на спідометрі за сотню, – обурено зізналася Маргарита.

– Лихо, – витримки вистачило ненадовго і Чернишевський на повний голос розсміявся, уявляючи ситуацію в яскравих фарбах. – З такими темпами у Буртенка розпочнеться манія переслідування.

– Не лише у Буртенка, – двозначно натякнула Одинцова.

– Що маєш на увазі? – хвиля підозрілого занепокоєння позбавила чоловіка добродушного настрою, змусивши припинити сміятися.

– Олеже, – нахилившись до Чернишевського, пробурмотіла: – Мені, здається, вдома в аеропорту я бачила... – гучно заковтнувши, збираючись з думками, – Пашку.

От дідько! Цього ще не вистачало! Все так добре розпочиналося.

Спіймавши дівчину за плечі, Олег кілька хвилин хмурився, розмірковуючи, що відповісти. Пояснювати на ходу не найвдаліший варіант. Нема чого зараз Ритці знати такі подробиці. Тому, глибоко втягнувши повітря, прикрив на мить повіки й квапливо відмахнувся:

– Рито, ти не могла його там бачити. Пашка помер для тебе. Запам'ятай.

– Значить, десь в іншому місці могла? – чіплялася за хитку надію дізнатися правду, – І чому для мене? Сам казав – трупа не було, виходить, він вижив. Але як?..

– Ото ж бо й воно, Рито, – легенько струснув Одинцову, – не міг він там вижити. Не міг. Ти сама бачила, як в нього стріляли.

Як не вчасно вона допитується! Чому саме зараз, коли все починає налагоджуватися, а ставлення Маргарити до нього потроху змінюється на краще, з'являтися хтось третій і все псує. Чому доля цього зрадника не дає спокою дівчині? Невже вона нічого так і не зрозуміла за минулі роки?

– Олеже, у тому й річ, що не бачила! – крикнувши, обурилася. – Кому, як не тобі знати, що сталося насправді? Не варто мене дурити. Будь ласка.

– Рито, я не збираюся тебе обманювати, – викарбовуючи кожне слово у спробі приборкати роздратування та злість на Городкова. – Поговорім потім у зручнішому місці.

– Добре, – повільно переводячи погляд на руки Чернишевського на своїх плечах. – Де?

Тяжко зітхнувши, чоловік відпустив дівчину. Поспішно витяг з кишені джинс кілька ключів на дармовисі, підкинув у повітрі помічаючи:

– Це зв'язка від однієї симпатичної варшавської квартири. Саме туди за планом ми маємо вирушити.

– Але не вирушимо?

Олег згідно кивнув. Рита, не витримуючи показної паузи, перепитала:

– Чому? Знову конспірація? Думаєш, у готелі буде краще?

– Рито, не став зайвих питань, – лукаво підморгнувши, чоловік зробив крок вперед, потягнувши за собою Одинцову, – Ідемо швидше. Це сюрприз.

– Олеже, ти мене лякаєш! – намагаючись не відставати, обурилася Маргарита.

Схоже, її не спокушали ігри в шпигунів та таємних агентів, які є для самого Чернишевського невід'ємною частиною не лише професії, а й життя. Ймовірно, трохи переборщив з конспірацією, але в цьому положенні хотілося не просто сховати кохану жінку від небезпеки, як планувалося, а й здійснити її давню мрію.

В початковому плані передбачалося, що кілька днів, доки ситуація з Рощиним не стабілізується, вони з Маргаритою пересидять у Польщі. Вибір пав на Варшаву завдяки тісним зв'язкам Вотана з місцевою службою безпеки та наявності в генерала власної квартири тут, про яку навряд чи хтось міг пронюхати. Це був ідеальний варіант, і Олег погодився, водночас потай готуючись зробити Варшаву виключно переправним пунктом до кінцевої зупинки, куди з України прямих рейсів не було. Якщо Одинцова вирішить залишитись у Польщі, погодиться з її побажанням. Проте щось підказувало: дізнавшись, куди поїдуть далі, не відмовить нізащо.