read-books.club » Сучасна проза » Війни художників 📚 - Українською

Читати книгу - "Війни художників"

196
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війни художників" автора Станіслав Стеценко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 140 141 142 ... 215
Перейти на сторінку:
це часто вдається з Лілією. Схоже, вона набагато розумніша. А їхня зустріч і продовження вечора в цьому фешенебельному ресторані, певно, не збіг обставин. Навіщо він фрау фон Зігфрід? Вони цокнулися келихами «за знайомство» — і випили. Вермут, на диво м’який і духмяний, був оригінальним, а не черговим ерзацом воєнного часу.

— Ви знаєте, в Німеччині відбувається дуже багато речей, які мені абсолютно не подобаються. Наприклад, дискримінація євреїв. У мене дружина єврейка.

Лені дзвінко засміялася. Здається, у всіх жінок її статури високий голос. Випустила кільце диму, що повисло над нею, ніби німб:

— Гер Гущенко, але ж ви не збираєтеся емігрувати до Німеччини? То чого вам боятися? До речі, дискримінація євреїв подобається не всім німцям. Скажу більше, від німців приховують, наприклад, що введена обов’язкова праця для всіх польських євреїв. Що деякі з них утримуються в таборах. Тому що ця інформація може мати негативний резонанс у суспільстві. Про це знає вузьке коло осіб. А що ще вам не подобається в Німеччині?

Гущенко насупився. Розмова з цією баронесою не зв’язує його ніякими дипломатичними рамками. То чому б не бути відвертим?

— Не подобається політизація всього, — відверто сказав він. — Мені розповідали, що навіть уроки в школах починають вітанням «Хайль Гітлер!» або «Боже, покарай Англію!» Дітям можна було б дати спокій.

— А як із цим у СРСР, гер Гущенко? Хіба інакше? Впевнена, що є щось подібне! Лише в інших формах. Хіба ні? — цим питанням вона заганяє його на слизьке. Дійсно, в СРСР приблизно те ж саме. Сталінський або ленінський урок. З нього починається кожен навчальний тиждень.

— Справді, тут важко заперечити.

— Отож. А ще фюрер пообіцяв німецькому народу, що певні проблеми й обмеження, введені усього на рік-два і викликано це виключно військовою необхідністю. Люди вірять фюреру. Наскільки мені відомо, гер Сталін своєму народу обіцяє якийсь примарний комунізм, і то лише наступним поколінням. Як на мене, обіцянки фюрера конкретніші й реалістичніші. І скажіть, будь ласка, хіба Радянська Росія, і зокрема НКВС, гуманніше поводиться з ворогами радянського ладу в Польщі, ніж Німеччина зі своїми ворогами? — філософствує баронеса, відкинувшись на спинку крісла і випускаючи дим в обличчя Гущенкові.

— Я сподіваюся, що гуманніше. Ви знаєте, я спостерігаю за вашими співвічизниками і, мені здається, що ідеологія у них витіснила такі загальнолюдські почуття, як гуманність, співпереживання, здатність відрізняти правду і брехню. Вони не співчувають іншим народам. Тому що вважають їх нижчою, а себе вищою расою. Як не може бути співпереживання, наприклад, у селянина до корови чи вівці. Перша потрібна для отримання молока чи м’яса, друга живе, аби постачати господаря вовною.

— Правильно і справедливо те, що робить фюрер! Він один знає, що добре, що погано. Так вважають усі німці! — із запалом відповіла баронеса.

— От у цьому і вся біда, — холодно зауважив Гущенко. — Не може одна людина, навіть така, як фюрер, замінити цілому народу мораль!

— Досить політики, — говорить баронеса невдоволено. — Скажіть краще, вам подобається у цьому ресторанчику?

— Досить затишно як для столиці країни, що воює. Якщо ви не проти, я замовлю ще по бокалу.

— За мій рахунок! — широко посміхнулася вона.

— Не приймається!

— Я рада, що вам тут сподобалось. Ну добре, тоді я плачу половину. Не заперечуйте! І скажіть мені, нарешті, ким була та молода особа поряд з Матіссом? — білявка змінює тему, гасить недопалок і, підперши голову, втуплюється в Гущенка своїми красивими блакитними очима.

— Вона була його помічницею і секретарем, — відповідає Гущенко, зауважуючи, як баронеса, оголивши коліна, під прозорим столом перекидає ногу на ногу.

— Тільки секретарем? — на обличчі Лені знову з’являється традиційна посмішка. Є люди, які посміхаються практично завжди. Такою є і пампушка-баронеса.

— Я думаю, що не тільки. Але навряд чи хтось про це дізнається напевно, хіба що вона сама надумає розповісти.

— Як сумно молодій жінці бути поряд зі старим, — зітхає баронеса, дістаючи другу сигарету. Вона вставляє її в мундштук, явно милуючись рухами своїх красивих пещених рук. Запалює і підносить мундштук до рота, картинно відставивши мізинець убік.

— Із генієм, — зауважив Гущенко. — Вона говорила: яке щастя бути поряд з генієм. Вік за цієї обставини поняття другорядне. Скажу більше — він не має жодного значення. Бути поряд з генієм — щастя, а бути поряд з генієм постійно — велике щастя.

Гущенко оглядає залу. Мабуть, тому, що заклад респектабельний і недешевий, людей за столами дуже мало.

— Ваше ім’я Нікола… Схоже на французьке Ніколя, — баронеса раптом міняє тему і дивиться Гущенкові в очі своїми виразними, тепер уже… сірими очима. Чи то їх колір залежить від освітлення, чи змінюється від настрою Лені?

— Це одне ім’я. Французькою воно звучить так, німецькою — інакше.

— Думаю, не страшно, якщо я поцікавлюся вашим віком?

— Ні, це не таємниця. Мені — сорок, я ровесник двадцятого століття.

— Дяка богові, я молодша за вас майже на 10 років, — зраділа баронеса.

— О, я вам стільки б не дав!

— О, гер Нікола, ви, здається, хронічний брехунець. І про те, що згадали, як бачили мене на тій зустрічі з Матіссом, також збрехали? Вас виказують очі…

Її очі світяться спокоєм досвідченої жінки, яка легко відрізняє правду від брехні. Незважаючи на те, що на вигляд їй не тридцять, а близько сорока, вона справді гарна.

— Ніколи не була в Росії, — раптом говорить баронеса, знову змінюючи тему розмови.

— У СРСР, — виправив Гущенко.

— Нехай буде в СРСР. У вас справді десять годинних поясів?

— Здається, одинадцять.

— Це — шок! Країна-шок. О, як я люблю подорожувати!

— Запрошую вас.

— Та ні, дякую, —

1 ... 140 141 142 ... 215
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війни художників», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війни художників"