read-books.club » Сучасна проза » Святослав 📚 - Українською

Читати книгу - "Святослав"

243
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Святослав" автора Семен Дмитрович Скляренко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 140 141 142 ... 300
Перейти на сторінку:
що Пракседа стоїть не сама, і вже тихше підійшов до них.

Микула стояв і дивився на княжича. Так от який Володимир, син князя Святослава! Здоровий уноша, з добрим обличчям, теплими очима…

– Кланяюсь тобі, княжичу! – тихо промовив Микула.

Тільки чомусь Микула, поглянувши в очі княжича Володимира, здригнувся. Здалося йому, що він давним-давно бачив ці очі, дивився в них, знає їх…

Та це була одна тільки мить, бо Микула ніколи й ніде не міг бачити княжича Володимира.

«Бач, які добрі очі в князів», – подумав Микула.

Пракседі ж здалося, що й княжич Володимир дуже пильно, не по-дитячому подивився на холопа Микулу й чомусь трохи ступив вперед. Але ж це була якась одна мить, бо княжич знову повернувся до Пракседи.

– Я піду на стіну, – сказав Володимир.

– Іди, княжичу, іди, – відповіла Пракседа.

Він пішов до стіни, тихо став підійматись на городницю. Микула довго дивився йому вслід, а навкруг нього літали й гули бджоли.


Увечері Микула хваливсь Мутору:

– Отепер я про все дізнався, Муторе. Добриня поїхав за княжим загадом воїв збирати, дочка моя Малуша була на Горі, а зараз працює в княжому селі… Про все дізнався, дяка Перунові… А що не побачились, так іншим разом, після брані. Вік довгий…

– А це, мабуть, скоро і вирушати будете? Ждали, чув я, новгородців і воїв з верхніх земель. А сьогодні посунули Дніпром і новгородці, і чудь, і весь, різні землі. Ти поглянь тільки, Микуло, що робиться на Почайні й Дніпрі.

– То так, – згодився Микула, поглядаючи на Почайну й Дніпро, де стояли сотні дивних лодій з оздобами, барвистими вітрилами. – Сила, бачу я, велика Русь! Тепер справді швидко рушимо. Спасибі тобі, брате мій, що пригрів у своїй корчениці. Колись ще побачимось, поговоримо…

– Чому ж колись?

– А як же інакше?! Адже брань починається, брате мій, і я йду.

– Я йду! – сердився чомусь Мутор. – Думаєш, мені легко, що ти йдеш, а я ні. І не тільки ти, вся земля іде, вся Русь…

– Кого князь кличе, той і йде…

– Хіба треба кликати? – крикнув Мутор. – Слухай, Микуло! Сам бачиш, жити мені важко. Хто я? Кузнець, кудесник. А що маю? Навкруг дивлюсь – серце умліває… Гори кругом, Дніпро, як море. Але ж любо все це мені – і город Київ, і Дніпро, і оці луки…

– Дуже любо, – задихаючись, промовив і Микула.

– То як же я можу сидіти тут, коли ви йдете туди?

– То й ти підеш із нами?

– А так, піду!

5

Разом з воєводою Гудимом з далекого Новгорода прибув і Добриня. Добром зустріли їх новгородці і вся словенська земля, побували Гудим із Добринею і в кривичів, полочан, мері, слово київського князя долетіло й до Кемі, Корели, Чуді, – тьму людей привів із собою воєвода Гудим до Києва-города. Більшість їх пливло лодіями, везучи з собою все по надобі, багато поспішало за ними борзно й пішо.

Тоді князь Святослав ще раз радився з матір’ю, запросивши до розмови воєводу Свенелда й брата Уліба.

– Вже повно води в Дніпрі, – говорив князь Святослав, – і лодії наші, як птахи, пролетять через пороги. Але, думаю я, не токмо Дніпром рушимо ми до Дунаю. Частина війська нашого нехай іде борзно й пішо через поле, Тиверську й Углицьку землі, а там з’єднаємось і перейдемо Дунай.

– То добре, княже, – згодився Свенелд, – і так більше поставимо над Дунаєм сил. А пішо пройдемо безпечно, в полі тихо, тиверці й угличі ще дадуть нам підмогу, – вели рушати, не гай часу, княже!

– Об однім я тільки мислю, – вів далі князь, дивлячись на вікно терема, де видно було безліч воїв на березі Почайни і де на плесі стояли сотні лодій із земель. – Сам я поведу наші лодії Дніпром, через пороги. Піше й комонне ж військо нехай веде князь Уліб з воєводою Свенелдом…

– Добре розсудив, княже, – згодився Свенелд.

– А може, ліпше-бо було князеві Улібу лишитись у Києві? – втрутилась у розмову княгиня Ольга. – Тебе не буде, хто землями правитиме?

– Ти, матінко княгинє, правитимеш, як і колись, землями, – відповів Святослав. – Негоже синам Ігоревим дома бути, коли людіє їх стоять на брані.

1 ... 140 141 142 ... 300
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Святослав», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Святослав"