Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 04"

Рокфеллер вийшов з низів суспільства. Спритний діловій, він заснував перший великий трест у Сполучених Штатах, відомий «Стандард Ойл». Ми не можемо не вгадати тут знаменної сторінки з історії тих часів, щоб показати, як вільні капітали «Стандард Ойл», що шукали собі застосування, звідусіль витісняли дрібних капіталістів, сприяючи таким чином наближенню руїни капіталістичної системи в цілому. Автор цього уривка тодішній лівий журналіст Девід Грейм Філіпс, його статтю було надруковано в тижневику «Сетердей івнінг пост». Єдиний примірник тижневика від 4 жовтня 1902 року, який зберігся досі, своїм зовнішнім виглядом і змістом свідчить, що журнал був дуже популярний і друкувався великим тиражем. Ось цей уривок:

«Десять років тому прибутки Рокфеллера, як твердять авторитетні особи, становили тридцять мільйонів доларів на рік. Нафтова промисловість не могла вже прийняти нових капіталовкладень. Тим часом прибутки самого лише Джона Дейвісна Рокфеллера становили два мільйони на місяць. Питання про дальше застосування цих грошей поставало дедалі нагальніше. Прибутки від нафтових підприємств усе зростали й зростали, а знайти їм застосування було навіть важче, ніж тепер. Проникнення Рокфеллерів у все нові галузі економіки диктувалося не лише ненаситною жадобою нових прибутків, але й необхідністю дати вихід щораз більшому припливу мільйонів, які, немов магнітом, притягувалися нафтовою монополією. Щоб розв’язати це завдання, було створено спеціальний штаб дослідників та розвідників ділової кон'юнктури. Керівник цього штабу одержував платню 125 тис. доларів на рік.

Першим великим об’єктом відкритої експансії Рокфеллерів за межами нафтової промисловості були залізниці. В 1895 р. вони вже контролювали п’яту частину всіх залізниць країни. А скільки залізниць вони мають або контролюють тепер? Рокфеллерам підвладні майже всі залізничні лінії, що віялом розходяться від Нью-Йорка на північ, схід і захід, крім однієї, в котрій, однак, їм теж належить кількамільйонний пай. Вони контролюють більшу частину розвиненої системи залізниць Чікагського вузла, як і тих, що йдуть на захід, до Тихого океану. Це їхня підтримка дозволила містерові Морганові стати таким могутнім, хоч тепер, треба сказати, вони більше потребують його порад, ніж він їхньої підтримки. Ось де справді об’єднання двох фінансових олігархій становить «спільність інтересів»!

Але самі залізниці не могли б швидко поглинути цей могутній приплив грошей. Ніші прибуток Джона Д. Рокфеллера з 2 500 000 доларів збільшився до чотирьох, п’яти, шести мільйонів на місяць, до 75 000 000 доларів на рік. Продаж гасу на_ освітлення давав основний прибуток. Розміщення самих прибутків теж додавало до нього нові мільйони.

Коли газ і електрика розвинулися настільки, що стали прибутковою справою, Рокфеллери почали вкладати свої капітали в ці галузі економіки. Відтоді кожен американець, як тільки зайде сонце, починає платити данину Рокфеллерам, байдужо яким освітленням він користується — гасовим, електричним чи газовим. Рокфеллери відкрили позичкові банки для фермерів. Повідають, що коли кілька врожайних років дали фермерам змогу здихатися боргів, Джон Д. Рокфеллер мало не плакав: вісім мільйонів, уміщених так добре, здавалося, на довгі роки під високий відсоток, раптом з’явилися на його порозі й заверещали, вимагаючи собі нового місця. Цей несподіваний новий клопіт у розшукуванні місця для застосування прибутків від нафти та прибутків від тих прибутків і знов для прибутків від нових прибутків, був затяжкий для втомленої та хворої на шлунок людини.

Рокфеллери вдалися до гірництва — до видобування заліза, вугілля, міді й олова, до інших галузей промисловості й транспорту, до національних, штатових та муніципальних облігацій, до судноплавства і зв’язку, до продажу й купівлі нерухомості, будівництва хмарочосів, палаців, готелів і торговельних закладів, до страхування життя і до банків. Незабаром не стало направду жодної галузі економіки, де не було б їхніх мільйонів…

Рокфеллерівський «Нейшенел сіті бенк» — найбільший банк Сполучених Штатів. У всьому світі з ним можуть рівнятися лише англійський та французький державні балки. Щоденні вклади у цей банк становлять більше сотні мільйонів; він панує над фінансовим та фондовим ринками Уолл-стріту. А він не один, він тільки центр цілої системи рокфеллерівських банків, що налічує 14 банків у самому лише Нью-Йорку і багато могутніх і впливових банків у кожному фінансовому центрі країни.

Джон Д. Рокфеллер самих лише акцій «Стандард Ойл» має по біржовому курсу на суму від чотирьох до п’яти сотень мільйонів. Bin має сто мільйонів у стальному тресті, майже стільки в одній західній залізниці, половину цієї суми в іншій і т. д., і т. д., годі все й перелічити. Його прибуток за останній рік становив 100 000 000 доларів. Прибутки всіх Ротшильдів разом узятих навряд чи переважають його. І той прибуток зростає щодень і щогодини».

63

«Чорними сотнями» називали банди погромників, які організувало приречене на загибель самодержавство для боротьби проти російської революції. Ці банди нападали на революціонерів, а також чинили погроми і грабунки, щоб дати привід владі пустити в хід козацьке військо.

64

За капіталізму господарські кризи були явищем так само неминучим, як і безглуздим. Розквіт економіки неминуче призводив до катастроф. Спричинювали те все, звісно, нагромаджені неспожиті прибутки.

65

Штрейкбрехери, тобто «страйколоми», були справжнім приватним військом капіталістів. Добре організовані та озброєні, вони завжди були готові виїхати спеціальними поїздами в будь-яку частину країни, де починався страйк або оголошувано локаут. Тільки в ті далекі часи можна було побачити таке видовисько, коли, наприклад, відомий організатор штрейкбрехерів Фарлі на чолі своєї банди мчав спеціальним експресом через усю територію Сполучених Штатів з Нью-Йорка до Сан-Франціско, щоб руками двох тисяч п’ятисот озброєних горлорізів зірвати страйк трамвайників. Такі дії капіталістів були кричущим порушенням законів, але цей випадок, як і тисячі подібних, залишився безкарний, бо суди були цілком у руках плутократії.

66

Під час страйку шахтарів у шахті Айдахо наприкінці XIX сторіччя війська загнали страйкарів у різницю і жорстоко били їх там. Від того часу вираз «загнати в різницю» став означати розправу над беззахисними робітниками-страйкарями.

67

Ці чорні сотні були чисто американськими організаціями, лише назву запозичено в Росії. Американські чорні сотні виросли з організацій таємних агентів, яких капіталісти використовували у боротьбі проти робітників ще в XIX сторіччі. Це підтверджується свідченням такої авторитетної особи, як Керол Д. Райт, державний уповноважений з питань праці при уряді Сполучених Штатів. У своїй книжці «Битви робітничого класу» він пише, що «в деяких великих історичних страйках підприємці самі підбурювали до насильства», що фабриканти часто навмисно провокували страйки, коли на складах у них набиралося багато виробів. На залізницях агенти власників самі підпалювали товарні вагони під час страйків залізничників, щоб спричинити ще більший розрух. Ото з тих