Читати книгу - "Божественна комедія"

дружина імператора Генріха VI (з 1190 до 1197 р.), який поклав початок недовгому владарюванню в Сицилії і Неаполі швабського дому Гогенштауфенів, що скінчилося з їх сином, Фрідріхом II (1194 – 1250), непримиренним ворогом папства, покровителем арабських та єврейських учених. Піккарда дає Генріхові VI назву другого швабського вихру (першим був його батько, Фрідріх І Барбаросса (1125 – 1190), а третього – Фрідріхові II, характеризуючи тим бурхливу природу й скороминущість їх влади. Існувала легенда, ніби Констанца була черницею, насильно виданою заміж.

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

Перше, Місяцеве небо. – Сумніви Данте, які Беатріче вгадує та розв’язує. – Нове запитання Данте: чи можна виправити зламані обіти?

13 – 15. Беатріче, схожа з Даниїлом… – За Біблією, вавилонські мудреці не могли витлумачити царю Навуходоносорові забутий ним сон, і він велів стратити їх, але гнів його вгамувався, коли пророк Даниїл нагадав йому цей сон і пояснив його значення. Так і Беатріче вгадала і розв’язала поетові сумніви.

23. Бачив ти у мудрому Платоні… – За вченням Платона, людські душі до свого втілення містяться на зірках, куди й повертаються, коли людина вмирає.

27. У глибшій жовчі тоне. – Беатріче вважає небезпечнішим другий сумнів поета (див. 22 – 24).

28. Вбожествлений найбільше серафим… – тобто найглибше занурений у споглядання божества.

30. З Йоанном, тим чи тим… – чи з Іоанном Хрестителем, чи з євангелістом Іоанном.

31 – 32. Всі у спільній дії із духами… – тобто всі вони перебувають у тому ж небі, що й душі, які з’являлися тоді на Місяці.

34. Окраса кола першого… – десятого, Палаючого неба.

47 – 48. Того, що Товію… – архангела Рафаїла, який, згідно з біблійною легендою, повернув Товієві зір, поклавши йому на очі замішану з слиною землю – грязиво.

49. «Тімей» – назва Платонового діалогу, де мова йде про повернення душ на зірки: тут вжито замість імені його автора – Платона.

58 – 60. Сказав би він… – Зміст: якщо Платон думає про вплив зірок на людські душі й вбачає в ньому причину гідних та ганебних вчинків, то він почасти має рацію.

62 – 63. Юпітеру тоді, Меркурію і Марсу… – Люди стали давати планетам імення богів, які нібито на них живуть, і вклонятися їм.

64. А другий сумнів… – див. 19 – 21.

83. Лаврентій – легендарний римський диякон III століття, буцімто спалений на залізних ґратах.

84. Муцій Сцевола – за римськими переказами, юнак, який, показуючи на допиті зневагу до катувань і смерті, сам спалив собі праву руку.

103. За давньогрецьким міфом, син аргоського царя Амфіарая – Алкмеон, виконуючи батьків заповіт, убив свою матір Еріфілу за те, що вона, спокусившись на коштовне намисто, виказала місце перебування чоловіка і тим сприяла його загибелі.

107. З насильством воля примирилась… – тобто насильству сприяла поступлива воля потерпілого.

114. І істина одна в обох була – отже, і в тій, про яку йшла мова вище (100 – 111).

ПІСНЯ П’ЯТА

Перше, Місяцеве небо. – Незрушність обіту і можливість його заміни. – Піднесення на друге, Меркурієве небо. – Юстініан

4. Бачення зроста… – зростає у Беатріче.

29. Здаєш ти скарб… – свободну волю.

35. Зміни – звільнення від обіту.

57. Поки ключі не зрушні – з жовтим білий – поки заміни обіту не дозволить церква. Білий і жовтий (срібний і золотий) ключі – символ церковної влади.

60. Як чотири у шести. – Новий обіт має бути суворіший проти попереднього.

66 – 68. Як сталось Ієвфаєві-судді… – За біблійною легендою, Ієвфай, суддя ізраїльський, дав обітницю Богові в разі перемоги над ворогами принести в жертву перше, що вийде йому назустріч з брами його двору. Назустріч судді вийшла його єдина дочка, яку він, виконуючи обітницю, і віддав смерті. Багато хто з середньовічних богословів (серед них Амвросій, Прокопій, Фома Аквінський та ін.) засуджували цей його вчинок.

69 – 72. Грецький вождь – Агамемнон, який приніс у жертву свою дочку Іфігенію, щоб боги послали потрібний йому вітер для походу проти Трої.

80. Як пориватиме вас хіть на зле… – як хіть до перемоги керувала Ієвфаєм і Агамемноном (пор. вище, прим. до 66 – 68 і 69 – 72).

87. Світ, яскравим сяйвом взятий… – схід.

93. Друге царство – Меркурієве небо. 95. Цієї сфери… – планети Меркурія.

117. До закінчення земного бою – тобто поки ти ще живий.

127 – 129. На просторім цім місці… – на Меркурії, закритому сонячним промінням од Землі.

ПІСНЯ ШОСТА

Друге, Меркурієве небо. – Життя імператора Юстініана. – Історія римського орла. – Уступ проти гібелінів. – Духи Меркурієвого неба. – Ромео

1 – 9. Відколи Константин орла у небі… – Зміст: імператор Константин переніс (330 р.) столицю своєї держави з Рима до Візантії, і орел, емблема римської влади, перелетів з заходу на схід, навпроти маршрутові родоначальника римлян Енея, який, прибувши після падіння Трої до Італії, взяв за себе Лавінію, дочку царя Лацію Латіна. Римський орел сто літ, і сто і більше… жив на кінці Європи, на березі Босфору край Троади, звідкіль колись злетів з Енеєм, і тут, у Візантії, передавав з рук в руки від однієї особи до другої берло й сан, аж поки вони дісталися Юстініанові у 527 р. (Отже, між двома згаданими подіями проминуло всього 197 р., а не понад двісті років, як чомусь нарахував такий скрупульозно уважний до деталей поет.)

10. Юстініан – римський імператор (483 – 565), за якого була проведена славетна кодифікація римського права і відвойована у остготів Італія.

11. Огнем… першої любові… – Святого Духа.

16. Агапіт I – Римський Папа (з 533 до 536 р.), їздив у Візантію до Юстініана в справі миру з остготами.

24. Величний труд – труд законодавця.

25. Велізарій (490 – 565) – Юстініанів полководець.

31. Хто з них всю правду знає… – сказано іронічно.

32. Знак святий – знак римського орла.

33. Прикріплює, чи… знімає… – Гібеліни пристосовують ідеї імперії до своїх цілей, а гвельфи ці ідеї відкидають зовсім.

36. Паллант – один з героїв «Енеїди», спільник Енея (Ен. X, 302 – 509).

38. Альба – Альба Лонга, місто в Лаціумі, засноване, за переказом, Асканієм, сином Енея.

39. Три з трьома зійшлись… – За легендою, коли три Горації, римські воїни, перемогли альбанських Куріаціїв, влада над усім Лаціумом перейшла від Альби до Риму.

40 – 41. Од злих… бід… – від викрадення сабінок за Ромула до самогубства зганьбленої Лукреції