Читати книгу - "Темний ліс"

— Я обіцяю, що «Природний добір» не стишуватиме ходу.

Чжан Бейхай розвернувся й підлетів до панелі з інтерфейсом управління. Викликав меню передавання повноважень, швидко ввів свій пароль і закрив панель.

— Капітане, ви знову керуєте кораблем, а пароль залишився попередній — MARLBORO, — не повертаючись мовив Чжан Бейхай.

Дунфан Яньсюй швидко викликала інтерфейс і пересвідчилася, що він сказав правду.

— Дякую. Але я вас прошу не залишати каюти й не відчиняти дверей: зараз екіпаж корабля прокидається зі стану глибоководного занурення, й люди можуть бути не в доброму гуморі. Спалахи агресії нам ні до чого.

— Вони пустять мене дошкою? — посміхнувся Чжан Бейхай. Побачив подив у очах Дунфан Яньсюй і пояснив: — О, цей вид страти практикували середньовічні пірати. Якщо традицію відродять, мені як злочинцю доведеться пройти дошкою в глибини космосу… Що ж, самотність нітрохи не бентежить мене.

* * *

Човник, що відчалив від «Кванта», здавався таким само крихітним на тлі корабля-матки, як і самотній автомобіль, що виїздить за межі мегаполіса. Випромінювання з його двигуна освітлювало крихітну частину гігантського корпусу «Кванта», ніби тендітна свічка жевріла десь під височезною скелею. Він повільно виринув із тіні материнського корабля на світло Сонця, й сопло двигуна тепер скидалося на самотнього світляка, що прямує до Краплини за тисячу кілометрів.

Екіпаж складався з чотирьох осіб: окрім Дін Ї та Сіцзи, до нього входили майор від Європейського флоту й підполковник — від Північноамериканського.

Крізь ілюмінатор човника Дін Ї роздивлявся вишикува-ну об'єднану ескадру, що поступово віддалялася й танула вдалині. Розташований у куті «Квант» досі вражав своїми розмірами, але вже наступний у лінії бойовий корабель «Хмара» виявився надто далеко навіть для того, щоб розгледіти його обриси. Решта кораблів ескадри виднілися лише як низки світлих цяток. Дін Ї знав, що кораблі виши-кувані прямокутником зі сторонами 100 на 20 кораблів, і ще понад десяток човнів маневрують навколо формації. Він глянув на довшу сторону прямокутника й зміг нарахувати лише тридцять крапок-кораблів, що витягнулися на 600 кілометрів. Коротка сторона мала той самий вигляд: найвіддаленіші кораблі, які можна було розгледіти, здавалися ледь помітними розмитими плямами, й на тлі слабкого сонячного світла їх важко було відрізнити від зірок. Лише коли всі кораблі ескадри вмикали двигуни, вони ставали помітними для неозброєного ока.

Дін Ї уявив собі флот у вигляді матриці 100 на 20 посеред безкрайого простору. Створив поряд іншу матрицю, перемножив вертикальні елементи однієї з горизонтальними іншої та навпаки. Отримав нову, більшу, матрицю й несподівано відчув, як їй протистоїть одна крихітна точка в просторі: Краплина. Йому не до вподоби була така екстремальна неврівноваженість, математична асиметрія, тож спроба відволіктися на розумову гімнастику провалилася.

Коли відчуття перевантаження зникло, Дін Ї повернув голову, щоб поговорити із Сіцзи, яка сиділа поряд.

— Дитино, а ти часом не з Ханчжоу?

Сіцзи дивилася прямо перед собою, силкуючись розгледіти «Богомола», до якого залишалося ще кілька сотень кілометрів. Повернувшись до Дін Ї, вона похитала головою.

— Ні, професоре Дін, я народилася вже у розташуванні Азійського флоту. Не знаю, чи вказує моє ім'я на приналежність до Ханчжоу[71]. Але я там була — гарна місцина.

— Гарною вона була за наших часів. Тепер славетне Західне озеро правильніше називати Пустельним, та й те зникає… Однак хоча цілий світ нині майже перетворився на пустелю, він досі зберігає красу Півдня з його вродливими жінками, схожими на чисті потоки… — Дін Ї зітхнув і подивився на Сіцзи в ореолі світла далекого Сонця, що м'яко лилося з ілюмінаторів на її чисте, вродливе обличчя. — Дитино, коли дивлюся на тебе, пригадую ту, кого я колись кохав. Вона також мала звання майора й була хоч і не такою високою, але теж дуже вродливою…

— Професоре Дін, ми зараз на відкритому каналі зв'язку, що транслюється в прямому ефірі, — м'яко зауважила Сіцзи, так само вдивляючись уперед у пошуку обрисів «Богомола».

— Це нічого. Зараз усі — і флот, і Земля, — надто знервовані, тож трішки відволіктися не зайве, — відповів Дін Ї.

— Професоре Дін, ви молодець, — із першого ряду крісел до нього повернувся підполковник Північноамериканського флоту.

— У ті часи у вас, напевно, були закохані чимало дівчат, — Сіцзи глянула на Дін Ї. Справді, не завадило б трохи розслабитися перед виконанням місії.

— Можливо, але я на це не зважав. Не цікавили мене закохані дівчата. Самому було цікавіше закохати в себе когось, а не отримувати все й відразу.

— У цю епоху небагато людей захотіли б морочити собі голову проблемами й тим, щоби піклуватися про інших.

— О… ні, ні. Я зазвичай не надто надокучав своїм обраницям. Поділяю думку Ґете: «А навіть якщо я тебе кохаю — що тобі з того?»[72]

Сіцзи засміялася, проте не сказала нічого.

— Ет, хотів би я так само ставитися й до фізики! Найбільше в житті сумував через осліплення науки софона-ми. Але можна поглянути на це й з іншого боку, неупе-реджено: якщо ми вивчаємо закони світобудови, то що з того світобудові? Можливо, колись людство чи якась інша розумна форма життя аж так досконало вивчить світобудову, що зможе не тільки змінити власне сприйняття реальності, а й переформатувати Всесвіт. Усі галактики й скупчення зірок перетворяться на тісто у вправних руках пекаря, який зможе надати їм будь-яких форм. Але що й із того? Закони, які правлять світом, і тоді не зміняться. Буття залишиться назавжди незмінним, юним, ніби пам'ять про далеке кохання… — завершуючи фразу, Дін Ї вказав на блискучий Чумацький Шлях, що виднівся крізь ілюмінатор. — Коли я думаю про це, то забуваю всі турботи й нещастя.

Підполковник похитав головою, підсумовуючи почуте.

— Професоре Дін, ваше порівняння краси з водою справді чудове.

Дін Ї більше не озивався до Сіцзи, й на борту човника запала тиша. Незабаром в ілюмінаторі з'явилася світла плямка — такий вигляд мав «Богомол» із двохсоткіломе-трової відстані. Човник зробив гальмівний маневр — розворот на 180° — і почав сповільнюватися.

Об'єднана ескадра флоту тепер виявилася прямо по курсу на відстані 800 кілометрів — украй мізерній за мірками космосу, — але вже навіть із такої відстані величезні бойові кораблі мали вигляд ледь помітних цяток. Лише завдяки