Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

— Я Сему нецікава, — дратуючись, відповіла я і знову відвернулася.

І чому мене це так турбувало? Адже вдома на мене чекав Джуд, про якого я майже не згадувала з дня приїзду на пляж. Власне, у цьому й була відповідь.

— А хто йому взагалі цікавий? Вічно з таким розумним обличчям ходить, що я почуваюся дурепою, — міркувала подруга. — Він мало розмовляє, а деякі слова такі чудернацькі, що хочеться схопити його за плечі та потрясти.

— Доброго ранку, дівчата, — голос Еріки пролунав так несподівано, що я підскочила на місці.

— Доброго, — одночасно відповіли ми.

Кинувши швидкий погляд на подругу, я не пропустила рум'янця на її щоках. А головне, очі Еріки світилися щастям.

— Ти наступна? — спитала Джесс, смикнувши за рушник в моїх руках. Вона спритно обернула його довкола тіла, а моє стягнула з плеча, щоб прикривати. — А де Торі? — поцікавилася вона в Еріки.

— Торі? Вона-а-а, е-е-е, — запнулась та, озираючись назад. — А он вона біжить!

За кілька ярдів від нас замиготіла руда копиця волосся.

— Давай я потримаю, а ти можеш піти переодягтися, — запропонувала Еріка, приймаючи мій рушник, коли Вікі вже підійшла до нас.

Так, обличчя цих двох завжди було легко читати. Подруга з'явилася така ж червона! Невже в неї справді був Джон?

— Адіос, крихітки, я пішла, — відсалютувала Джесс, прямуючи до табору.

Намилюючи волосся, я крикнула їй навздогін:

— Приготуй щось перекусити.

— Буде зроблено, мій капітане, — кинула вона і виконала реверанс.

Споліскуючи волосся, я спостерігала за подругами. Еріка дивилася на хатину, а Вікі собі під ноги. Складалося враження, що їм було соромно переді мною. Це тішило і дратувало одночасно, адже вони обидві продовжували мовчати.

— Як спалось? — ніби між іншим поцікавилася я, вимикаючи воду.

— Добре, — з усмішкою відповіла Еріка й передала мені рушник. — А тобі?

— Через пов'язку було спекотно, тому я довго не могла заснути, — промовляючи це, я по черзі окидала поглядом подруг, спостерігаючи за їхньою реакцією.

— Стій, а як же ти купалася? — зробивши пару кроків у наш бік, запитала Вікі.

— Закинула ногу на ту штуку, — я вказала на полицю для мила або ще якогось банного приладдя, яка була пригвинчена до лівої стінки кабінки. — З моєю розтяжкою це як два пальці об асфальт.

Як тільки я зібрала всі свої речі і вийшла, Вікі попросила потримати рушник для Еріки, бо їй нібито захотілося до туалету. Можливо, це було правдою, але чомусь здавалося, що вона просто уникала мене.

Залишившись удвох, ми спочатку мовчали. Але в бою між повагою особистого життя подруги та допитливістю перемогла друга. Зітхнувши, я прийняла свою поразку і, повернувшись до Еріки, обережно промовила:

— Заглядала до тебе вранці…

— Так і знала, — подруга тицьнула в мій бік вказівним пальцем, при цьому мруживши очі. — Ось чому ти спитала, як спалося.

— А що, хіба я не можу просто так поцікавитись, як спалося моїм подругам?

Я повела бровою, спостерігаючи, як з обличчя Еріки зникає бойовий настрій. Швидше за все, вона все ще відчувала провину, що приховувала від нас знайомство з Джейком.

Подруга вмила обличчя, наче це могло якось їй допомогти з почуттям незручності, а потім глянула на мене й запитала:

— Думаєш, мені не варто хвилюватися?

У янтарних очах Еріки хоч і проглядалася вина, але все ж надія сяяла яскравіше. Я не знала цього хлопця, щоб бути впевненою в ньому, але питання полягало в іншому — чи мала я підстави думати інакше?

— Ні, не варто, — твердо відповіла я.

Губи подруги розтяглися в широкій усмішці. І якби вона мельком не зиркнула праворуч, я б не просікла, що, крім усього іншого, це ще було хитрощами, щоб відволікти мене від Вікі. Я говорила про подруг у множині, а Еріка відповідала тільки про себе. Чи могло бути так, що вона теж не в курсі? Цілком! Але відчувала моя дупа, що нічого не знали тільки ми з Джесс.

— Давай я, — нарешті повернувшись з укриття, запропонувала Вікі та вказала на рушник у моїх руках.

Вона все ще ховала погляд, через що мені стало ніяково. Захоче, сама розкаже, лізти не варто! Ми були подругами з доброї волі, а не з примусу.

— Ти краще заплети мені косу, а я поки потримаю, — лагідно відповіла я подрузі.

Після цих слів Вікі вперше за ранок подивилася на мене, подарувавши несміливу усмішку.

Діставши з косметички масло, вона нанесла його на пасма по всій довжині, а потім почала плести французьку косу. З нашої четвірки саме Вікі найбільше любила копошитися не лише у своїх, а й у чужих шевелюрах. Від природи її волосся було кучерявим, але вона так професіонально робила різноманітні укладки, що людина, яка не знала, ніколи б не повірила в це.

Коли Еріка закінчила, а замість неї купатися пішла Вікі, я запропонувала потримати і її рушник, поки наша подруга доводила до ладу волосся, якому, чесно кажучи, я завжди потай заздрила. По-перше, воно в неї було довшими, ніж у інших. По-друге, на дотик відчувалося немов шовк, а за кольором наче золото. Я ж від природи була білявкою з рівним волоссям. Знаєте, як кажуть, про дівчат, що ті, у кого волосся кучеряве — випрямляють його, а ті, у кого рівне — крутять. Так от, я не належала ні до перших, ні до других. Коли було потрібно, моє волосся легко завивалося, й укладка завжди добре трималася. Але воно не було такими же густими та м'якими, як у Еріки.