Читати книгу - "Гаррі Поттер і напівкровний принц"

— Імпеді…

Та Гаррі не встиг проказати закляття, бо нестерпний біль від удару повалив його на траву. Хтось заверещав. Він зараз помре від цього болю, Снейп закатує його до смерті чи до божевілля…

— Не смій! — прогримів Снейпів голос, і біль ущух не менш раптово, ніж почався; Гаррі, скоцюрбившись, лежав на землі, стискав у руці чарівну паличку й ледве дихав; десь угорі над ним кричав Снейп.

— Ти що, забув про наказ? Поттер належить Темному Лордові… залишаємо його тут! Ходімо! Бігом!

І Гаррі відчув, як задвигтіла в нього під щокою земля, коли брат з сестрою та величезний смертежер підкорилися й побігли до брами. Гаррі з люті щось нерозбірливо закричав: тієї миті йому було байдуже, живий він чи мертвий; він відштовхнувся від землі, скочив на ноги й наосліп пошкандибав до Снейпа — людини, яку він зараз ненавидів не менше, ніж самого Волдеморта…

— Сектум…

Снейп махнув чарівною паличкою і знову відхилив за кляття; але Гаррі тепер був до нього зовсім близько й на решті добре бачив Снейпове обличчя: там уже не було й тіні глузливої посмішки; спалах вогню освітив гримасу люті. Зосередившись з останньої сили, Гаррі подумав: «Леві…

— Ні, Поттере! — різко крикнув Снейп. Щось голосно бабахнуло, і Гаррі відлетів назад, знову важко вдарившись об землю, але тепер з його руки вислизнула чарівна паличка. Він чув Геґрідові крики й Ікланеве виття, а Снейп підступив ближче й поглянув, що він лежить, роззброєний і беззахисний — як перед цим Дамблдор. Снейпове бліде лице, освітлене загравою палаючої хижі, палало ненавистю, як і тоді, коли він уразив закляттям Дамблдора.

— Поттер, як ти посмів атакувати мене моїми ж власними закляттями? Це я їх винайшов… я, Напівкровний Принц! А ти хочеш скерувати проти мене мої ж винаходи, як і твій мерзенний батько? Не вийде!

Гаррі метнувся до чарівної палички; Снейп вистрілив у неї закляттям, вона відлетіла на кілька метрів у темряву й зникла з очей.

— То вбий мене, — прохрипів Гаррі, не відчуваючи страху; а тільки лють і зневагу. — Убий, як і його вбив, боягуз…

— НЕ СМІЙ!… — закричав Снейп, і його обличчя раптом стало навісне, нелюдське, наче він страждав від сильного болю, як отой ув’язнений в палаючій хатині пес, що вив і скавулів за його спиною, —…НАЗИВАТИ МЕНЕ БОЯГУЗОМ!

І хльоснув паличкою повітря. Гаррі відчув, як щось гарячо-біле шмагонуло його по обличчі, наче батогом, і впав на спину. Перед очима вибухли іскри, і на мить забило дихання. А тоді він почув угорі махання крил, і щось величезне затулило собою зорі: це Бакбик налетів на Снейпа. Той відсахнувся, коли в нього впилися гострі, як бритви, кігті. Гаррі, хоч у голові гуло від удару об землю, спробував сісти й побачив, як Снейп тікає від велетенського звіра, що махав крильми й кричав таким зловісним криком, якого Гаррі ще ніколи не чув…

Гаррі ледве встав на ноги і почав шукати чарівну паличку, сподіваючись продовжити гонитву. Та доки він обмацував траву, відкидаючи якісь гілочки, то зрозумів, що запізнився. І справді, коли нарешті знайшов паличку й озирнувся, то побачив тільки гіпогрифа, що кружляв понад брамою; Снейп зумів роз’явитися одразу за межами шкільної території.

— Геґріде, — промимрив усе ще задурманений Гаррі й роззирнувся навколо. — ГЕҐРІДЕ?

Він пішов, спотикаючись, до палаючої хижі, і тут з полум’я виникла велетенська постать, що несла на спині Ікланя. Гаррі щось вдячно вигукнув і впав навколішки; його трясло з голови до ніг, тіло пронизував біль, від кожного подиху в грудях пекло.

— Всьо файно, Гаррі? З тобою всьо файно? Йой, Гаррі, не мовчи…

Величезне кошлате Геґрідове лице, затуляючи собою зорі, розпливалося в Гаррі перед очима. Він відчув сморід обгорілого дерева й паленої собачої шерсті; Гаррі простяг руку й відчув біля себе тремтяче, але заспокійливо тепле й живе тіло Ікланя.

— Зі мною все нормально, — прохрипів Гаррі. — А з вами?

— Йой, та всьо файно… мене так легко не здолати. — Геґрід схопив Гаррі попід пахви й так різко смиконув, що його ноги аж відірвалися від землі. По Геґрідовій щоці сочилася кров з глибокого порізу під самісіньким оком; воно швидко розпухало.

— Треба погасити твою хатину, — сказав Гаррі, — закляттям «Аґваменті…»

— Яси пам’ятав, що таке щось є, — пробурмотів Геґрід, підняв свою тліючу парасольку з рожевими квіточками і вигукнув: —Аґваменті!

З кінчика парасольки шугонув струмінь води. Гаррі підняв руку, що тримала чарівну паличку й була свинцево-важка, і теж пробурмотів:

— Аґваменті.

Удвох з Геґрідом вони поливали хатину водою, аж доки загасили останню жарину.

— Ніби не так і зле, — з надією вимовив трохи згодом Геґрід, дивлячись на руїни, з яких снувався дим. — Ніц такого, що Дамблдор не зміг би полагодити…

Гаррі аж скрутився від пекучого болю, почувши це ім’я. Навколо було тихо і спокійно, а зсередини його гриз жах.

— Геґріде…

— Я си зв’язував лапки кільком посіпачкам, коли зачув, як вони наближаються, — сумно пробурмотів Геґрід, не зводячи очей зі своєї зруйнованої хижі. — Йой, бідачки, та ж вони, либонь, згоріли до гілочок…

— Геґріде…

— Та що сталоси, Гаррі? Я тілько уздрів тих смертежерів, що бігли від замку, але чого з ними біг Снейп, шляк би їх трафив? Де він подівся… доганяє їх?

— Він… — Гаррі мусив прокашлятися; горло було сухе від переживань та диму. — Геґріде, він убив…

— Убив? — голосно перепитав Геґрід, дивлячись на Гаррі. — Снейп убив? Йой, Гаррі, та що ти таке кажеш?

— Дамблдора, — прохрипів Гаррі. — Снейп убив… Дамблдора.

Геґрід дивився на нього й нічого не розумів, судячи з тієї частини його обличчя, яку можна було розгледіти.

— Що з Дамблдором, Гаррі?

— Він мертвий. Снейп його вбив…

— Йой, не кажи такого, — грубо крикнув Геґрід. — Снейп убив Дамблдора… Гаррі, ти що — здурів? Що ти таке кажеш?

— Я бачив, як це сталося.

— Не міг ти бачити.

— Я бачив, Геґріде.

Геґрід похитав головою; він поглядав з недовірою, але співчутливо, і Гаррі розумів, що Геґрід собі думав, ніби Гаррі дістав дуже сильний удар по голові, забив собі па мороки, чи, можливо, постраждав від закляття…

— Я си гадаю, що Дамблдор просто звелів Снейпові