Читати книгу - "Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]"

Таким чином, демократія безпосередньо сприяє здійсненню головних загальнодержавних функцій — економічної, політичної, соціальної тощо. Велика роль в успішному вирішенні і виконанні завдань, що випливають з цих функцій, належить громадської думки і тому, як вона враховується державою. Громадська думка формується шляхом демократичного обговорення тих чи інших проблем у засобах масової інформації, колегіальними дорадчими інститутами при органах державної влади, а також за шляхом проведення ініціативних експериментів. Усі ці чинники спроможні суттєво вплинути на розв’язання обговорюваних проблем державними структурами — Президентом, Верховною Радою, Кабінетом Міністрів і т. ін.

Водночас демократії притаманні і власні функції. Так, вона виконує установчу функцію. Це виявляється в утворенні безпосередньо народом органів свого первинного представництва шляхом загальних виборів: Верховної Ради і Президента України. Ці органи, у свою чергу, утворюють (обирають або призначають) органи вторинного представництва населення. Таким є, наприклад, суддівський корпус, склад якого затверджується Верховною Радою.

Функція оптимізації державних рішень полягає в тому, що держава при вирішенні того чи іншого питання керується принципами демократії, використовує свої правові інститути, аби таким чином знайти оптимальне державне рішення. Для цього питання обговорюються постійними комітетами парламенту із залучанням експертів-науковців, вивченням і урахуванням позицій всіх політичних течій, виступів у пресі тощо.

Демократія виконує також функцію сприяння виконанню прийнятих рішень. Велику роль у їх виконанні відіграють мобілізація через засоби масової інформації громадської думки, сама громадськість, участь у судових засіданнях громадських обвинувачів і захисників та ін.

Контрольна функція демократії щодо роботи різних ланок державного апарату і посадових осіб здійснюється шляхом депутатських запитів і діяльності парламентських комітетів, спеціальних слідчих комісій, проведення опитувань населення, через діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Конституційним Судом.

Особливо важливого значення в сучасних умовах набуває функція демократії у сприянні розвиткові особи, її духовного вдосконалення. Саме на реалізації цієї функції спрямовані широке використання людиною своїх демократичних прав, участь у проведенні різних громадських акцій, дискусій, підвищення її політичної і соціальної активності, рівня політичної і правової культури, правове виховання і т. ін.

§ 5. Демократія і самоврядування

Разом із демократичною державою формою реалізації народовладдя виступає самоврядування. Воно є різновидом соціального управління (врядування), в основу якого покладене спільне вирішення учасниками суспільних відносин суспільних справ, що поєднується зі спільною діяльністю у виконанні прийнятих рішень. Це означає, що самоврядуванню притаманне поєднання суб’єкта та об’єкта управління, що не є характерним для демократії. Самоврядування виникло задовго до появи демократії — при первісносуспільному ладі.

Діяльність самоврядувальних органів у політичній сфері є однією з важливих передумов і напрямків розширення демократії, реалізації її головних принципів. Держава не повинна втручатися у діяльність самоврядних органів, профспілок, партій, громадських організацій і товариств. Але засоби локального самоврядування при вирішенні питань державного значення (наприклад, під час виборчої кампанії) можуть підключатися до державного механізму, використовуватися для здійснення демократії, бути складовими частинами вже загального механізму народовладдя.

Отже, поняття «самоврядування» не тотожне поняттю «демократія», воно має складну структуру. На відміну від єдиної державної системи демократії налічується декілька систем самоврядування — по лінії територіальних громад, професійних організацій, виробничих, громадських об’єднань за інтересами та ін. Самоврядування не завжди має політичний характер, тоді як демократія завжди є державним політичним явищем.

Розвитку самоврядування може сприяти активізація обох головних форм участі населення у здійсненні народовладдя — представницької і безпосередньої, які притаманні як самоврядуванню, так і демократії.

Багато принципів самоврядування, тобто обов’язкових, безумовних вимог, покладених в основу здійснення самоврядування, є спільними з демократією. Серед них такі, як свобода, рівноправність, гласність, поєднання представницьких і безпосередніх форм тощо. Здійснення як демократії, так і самоврядування потребує також застосування принципів урахування громадської думки, вирішення питань за більшістю при врахуванні інтересів меншості, узгодження різних інтересів і думок, прагнення до консенсусу.

Спеціальними, властивими лише самоврядуванню принципами є самоорганізація, поєднання суб’єкта та об’єкта управління, участь усіх суб’єктів у прийнятті і реалізації прийнятих рішень, визнання над собою влади тільки власного об’єднання.

Контрольні запитання

1. Дайте розгорнуту характеристику ознак і принципів демократії.

2. Проаналізуйте здійснення функцій демократії в умовах сучасної Української держави.

3. Дайте порівняльну характеристику безпосередньої та представницької форм здійснення народовладдя.

4. Як співвідноситься демократія та самоврядування в умовах державно організованого суспільства?

5. Які причини заважають утвердженню демократії в нашій країні? Запропонуйте шляхи їх подолання.

Розділ 30 Правова, соціальна держава

§ 1. Концепція правової держави: виникнення та розвиток

Пошук шляхів утілення ідеї про щастя на землі, свободу від страху і злиднів здійснювався протягом всієї історії. Писалися трактати, народжувалися теорії, щось вмирало, але найцінніше, найсуттєвіше відбиралося і зберігалося, щоб з часом з цих розрізнених фрагментів людство реалізувало свою споконвічну мрію про найкращий державний устрій. Отже, хоча теорія правової держави на момент свого становлення мала значний елемент наукової новизни і являла собою передусім результат розвитку політико-правової думки Німеччини кінця XVIII ст., однак вона спиралася на численні наукові, насамперед філософські, розробки мислителів попередніх епох.

У цьому пошуку важливе місце посідають реформи Солона і виведена Протагором формула про те, що мірою усіх речей є людина, і вчення Аристотеля, який виголосив, що держава, яка складається з «середніх людей», матиме найкращий державний устрій, а закон повинен панувати над усім. Сприйнята була і думка Цицерона про те, що народ — це не будь-яка спільність, а спільність людей, пов’язаних між собою згодою в питаннях права і єдністю інтересів. Особливу роль відіграло і християнство, яке виголосило принцип рівності людей перед Богом незалежно від соціального стану і національності, що стало основою для утвердження поваги людини однієї до одної.

Узагальнюючи внесок античних мислителів у формування теорії правової держави, слід виділити такі положення і висновки: висловлення ідеї про панування закону; розмежування правових і неправових форм правління; висунення ідеї природного і позитивного права, їх зіставлення і розмежування; обґрунтування правової рівності громадян; розгляд держави як правового об’єднання людей тощо.

Проте упродовж тривалого часу такі теорії залишалися переважно літературним явищем. Ситуація докорінно змінилася наприкінці XVIII ст., коли з’являються політико-правові концепції, яким було притаманне докладне теоретичне розроблення питання про цілі суспільства і способи їх досягнення, співвідношення держави і права, держави і суспільства та індивіда. Саме на цій базі з’явилося вчення про правову державу.

Вчення про правову державу, яке базувалося на гуманістичних ідеях античних філософів, було суттєво розвинуто у працях таких видатних мислителів епохи Відродження, як Г. Гроцій, Дж. Локк, Ш. Мотеск’є, Ж.-Ж. Руссо та ін. Вони безпосередньо підготували становлення теорії