read-books.club » Езотерика » Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя 📚 - Українською

Читати книгу - "Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя"

1 121
1
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя" автора Регіна Бретт. Жанр книги: Езотерика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 13 14 15 ... 65
Перейти на сторінку:
там ледве вистачало місця для гончарного круга. Його біле пухнасте волосся відмовлялося гарно поводитися за умов підвищеної вологості і стирчало навсібіч, як в Ейнштейна, поки він закінчував черговий таріль. На витворі була невеличка западина, яку бачив тільки він.

— У нього є певні огріхи, — мовив чоловік, але його це зовсім не засмучувало. Навпаки — зачаровувало. Кажуть, що аміші залишають якийсь «дефект» у кожному кілті, щоб нагадати собі, що ідеальне може створити тільки Бог. Том не намагався бути ідеальним. Він отримував задоволення від «неідеальності».

За температурою глини Том відчував, що таріль час перевертати. Він трохи розгубився. То був найбільший таріль серед тих, які він будь-коли робив, і чоловік не був упевнений у тому, що може довірити своїм старим рукам вісім фунтів глини.

— Якщо хочеш побачити, як плаче дорослий чоловік… — попередив він, перевертаючи таріль. Той не тріснув.

Та навіть якби тріснув, для гончаря не існує такого поняття, як помилка.

Як не існує його й для головного Гончаря.

Одного разу, коли Том формував шийку вази за допомогою маленької палички, глина вигнулась, увібрала в себе паличку й не випускала. Невдача? Зовсім ні — багато хто хотів придбати саме цю деформовану вазу.

Глина, що крутиться на крузі, всотує в себе піт із долонь гончаря, тож у кожному витворі залишається часточка творця. Можливо, саме через це Томові непросто було прощатися з кожною річчю, яку він створив власноруч. Він фотографував кожний витвір, щоб закарбувати його в пам’яті. За кожну річ чоловік міг би отримати більше, ніж 20 чи 30 доларів (саме такою була ціна його робіт), однак вважав, що мистецтво має бути доступним для всіх. Поки гончарний круг повільно обертався з черговим витвором, він говорив про те, як приємно тішити інших у ці «фінальні роки».

— Ще десять років були б для мене найціннішим дарунком, — сказав Том.

Однак їх було лише два. Він помер у 2005-му у 80 років. Коли я дивлюся на вазу, що стоїть на полиці в моїй вітальні, то думаю про те, наскільки прекрасними є всі наші «огріхи», коли ми покірно перетворюємося на глину в руках Творця.

Бути смиренним непросто. Я завжди прагну бути ідеальною, наче це можливо, в усьому, хоча насправді більша частина благословень, які приходять до мене й через мене, народжуються в моїй «неідеальності». Вони в наших помилках, втратах, наших «майже», і ними ми благословляємо життя інших людей. Увесь цей «хаос» має право на життя. У моєму безладі існує те, що Вільям Джеймс свого часу назвав «невидимим ладом».

Яке полегшення! І все-таки складно відчувати це полегшення, коли хтось інший указує на твої недоліки в роботі. Не тому, що їх у мене багато, а тому, що я прагну бути ідеальною. Я повсякчас хочу доводити, що не маю недоліків, тому що глибоко всередині завжди відчувала, що їх чимало — особливо в дитинстві. Я сама була одним великим недоліком. Ось головна причина того, що в мені й досі є рештки того сорому, який активується щоразу, коли хтось починає критикувати мою роботу. Я й досі переконана: коли я роблю помилку, то сама на неї перетворююсь. Неправильним є не лише те, що я зробила, я сама неправильна.

Мені завжди подобалося, що в однієї з моїх доньок на блакитній райдужці є три коричневі смужки. Вона малювала їх щоразу, коли створювала автопортрет. Моя донька ніколи не сприймала їх як недолік, швидше як унікальний відбиток, що його залишив Бог. Якби ж то ми могли бачити всі наші «недосконалі» риси саме в такому світлі — як щось прекрасне й корисне!

Гончар нагадав мені: на всьому, що ми створюємо, залишаються два відбитки — наш і Божий. Вони обидва прекрасні. І обидва мають право на життя.

Урок 11

Коли щось у тебе викликає сумнів, то сумнівайся у своїх сумнівах

Один професор у коледжі подарував мені коротеньку й просту молитву, що допомагає побороти страх:

«Господи, я шукаю в Тобі прихистку від боягузтва».

Зекі Сарітопрак завжди говорив ці слова, щоб заглушити свої страхи. То був професор-ісламознавець, який викладав в Університеті Джона Керролла в Клівленді, де я отримувала магістерський ступінь із релігієзнавства.

Більшість із нас не вважають себе боягузами, однак ми постійно сумніваємося в собі, хоча мали б — у своїх сумнівах. Я завжди думала, що бути сміливим означає не мати страху. І голосно сміялася, почувши таку фразу: «Сміливість — це коли тільки ти знаєш, що боїшся».

Усі ми тільки вдаємо сміливість, а дехто робить це краще, ніж інші. Протягом багатьох років я дотримувалася принципу: «Удавай, доки сама в це не повіриш». Моя подруга Вікі запропонувала кращий варіант: «Вір, доки сама не повіриш». І саме ці слова вестимуть мене дорогою життя до кінця.

Багато років тому у Водсворті, штат Огайо, коло входу до церковної зали я познайомилася з однією матір’ю. Вона розповіла мені про свою доньку Діану, яка мріяла стати письменницею. Ця мама так пишалася своєю донькою — адже дівчина вже знала, чого хоче досягти в житті. Обличчя цієї жінки сяяло, коли вона розповідала, як її дівчинка вела щоденники, працювала над шкільним щорічником і її матеріал навіть надрукували в місцевій газеті.

Однак водночас вона зауважила, що всі знайомі намагалися змусити дівчину відмовитися від своєї мрії. На початку своєї кар’єри я чула практично одні й ті самі слова:

«У журналістиці немає вакансій», — казали люди.

«Письменництвом багато не заробиш», — застерігали вони.

«У світі бракує місця для твого голосу», — стверджували.

Якби я прислухалася до всіх цих сумнівів — і до власних теж, — я б ніколи не працювала в професійній журналістиці протягом тридцяти років. Я добре пам’ятаю, як хвилювалася, коли мені казали: «Краще тобі не займатися письменництвом, бо не зможеш заплатити за квартиру». «Писати — не варіант, газети вже відмирають». «Тобі не варто ставати письменницею, у світі їх забагато».

Не слухати все це було напрочуд важко. Що я тоді знала про життя? Розлучена мати-одиначка, яка безнадійно відстала від своїх однолітків. Вони закінчили коледж у 21 рік, а я у тридцять. У мене було більше бажання, аніж справжнього таланту, і я просто прислухалася до нього й дозволила йому вести мене за собою.

І це було складно, бо голоси моїх сумнівів завжди намагалися «перекричати» бажання:

«Ти що, ціни собі скласти не можеш?»

«Ти хто така, щоб дозволяти собі такі мрії!»

«Гадаєш, комусь цікава твоя думка?»

Спочатку мій

1 ... 13 14 15 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя"
Гість Ірина
Гість Ірина 8 лютого 2024 22:53

Прочитала на одному подиху. Дуже повчальна книга і цікава