Читати книгу - "Дивла. Серія книг, LesykLab"

- Фу-у-у, що це таке? - Вона спробувала вивільнити долоню з липкої хватки рослини, але в результаті рука загрузла ще сильніше. Клейкі кульки-краплі липли до її ніг та стоп. Єва боролася з незліченними живцями, але незабаром перетворилася на клейку масу, що міцно ув'язнула в чагарнику. Озирнувшись через плече, вона з жахом побачила останки якоїсь іншої невдачливої ​​жертви, що потрапила в схожу пастку. Шкіра тієї істоти стала прозорою, і всередині ясно виднівся скелет. Усі інші органи кудись зникли.

- Ованда! - прокричала Єва загадкове слово, яке не раз повторив незнайомець з Притулку. - Допоможи мені, прошу!

Ліс мовчав. Єва знову забилася в паніці, намагаючись звільнитися.

- Татіїл!Ованда!.. Єва кричала і борсалася до тих пір, поки не охрипла і повністю не втратила рухливості, вона ледве змогла підняти голову на звук кроків - хтось або щось підходило все ближче.

Єва впізнала жилисті ноги істоти зі старого Притулку. На голові в нього красувався крислатий капелюх, що приховував обличчя. Він ніс на вузьких плечах важкий і громіздкий рюкзак, і в такт його крокам деренчали всілякі штучки, прикріплені до рюкзака зовні. Істота зупинилася, сперлася на вирізану з дерева палицю і пирхнула, дивлячись на дівчинку.

- Ованда татіїл! Будь ласка, допоможи мені!

Вона відчувала, як починає палити тильний бік долонь, де блискучі росинки рослини міцно вчепилися в шкіру.

Синє виробництво дістало з кишеньки рюкзака серпоподібний ніж і витягло його з піхов. Присівши навпочіпки, воно біля самої основи відсікло гілки липкої рослини, що вчепилися в Єву. Вона впала і почала кататися по землі в спробах звільнитися від гілок, що прилипли до неї.

- Дат, дат, дат.

Він відкоркував чергову пляшку свого огидного пійла і полив Єви на руки. Рідина негайно розчинила «клей», печіння припинилося.

– Дякую, – пропихкала Єва. - Ох, дякую.

Спаситель перекинув залишки вмісту пляшки і, вставши на ноги, обтрусився.

- Бііта са фіїзі, - промовив він із смішком. І раптом упустив порожню пляшку і завмер, уп'явшись у якусь точку позаду Єви Дев'ять. - Дафф ефу серулеан? - Прошепотів він низьким утробним голосом.

Чийсь величезний силует з'явився з підліску і накрив Єву тінню. Єва насилу придушила крик: перед нею виявилася знайома з учорашньої ночі постать грабіжника. Це він нависав над нею зараз. Зброя, що дзижчала, була спрямована на вузьку синю голову її визволителя. За тихим «вжумом» послідував короткий вібраційний викид, що відкинув довгаста істота назад. Воно неживо звалилося на землю.

Глава 9. Обробка.

Єва розплющила очі. Здавалося, її голова зараз лусне. Навіть легені насилу утримували всередині хоч якесь повітря. Ще гірше доводилося правою ступнею. Там зовсім зникла чутливість - та й майже у всій правій нозі, якщо вже на те пішло. Дівчинка розуміла, що коли виплутається, якщо взагалі виплутається, все хворітиме ще дуже довго. Крізь кашу в голові вона спробувала згадати, як потрапила в цю переробку.

Викрадач пригнав дівчинку до свого табору глибоко в гущавині лісу; він вів Єву, націливши на неї свою зброю. Вона ледве встигла подивитись різноманітності полонених істот, як чужинець знаками звелів їй зняти сумку і жилет. Потім він кинув їх у величезну купу своїх трофеїв.

Знявши з плеча синє створіння і кинувши його на землю, він зробив петлю навколо правої ноги Єви і підняв дівчинку на дерево, підвісивши головою вниз. Пальці її рук бовталися за метр над землею. Поступово вона перестала розгойдуватися і повисла нерухомо, спостерігаючи, як затягується така ж петля на нозі у її побратима по нещастю. Потім Єва вирубалася через сильне запаморочення.

Тепер, прийшовши до тями, вона спробувала краще розглянути околиці зі свого перевернутого становища.

Великий табір розташовувався на оточеній деревами галявині, по периметру якої стояли коли з незапаленими ліхтарями різної форми. Довгі пополудні тіні вказували в центр, де височіла купа награбованого добра. По сусідству з цією купою стояло щось на кшталт глайдера з хвилеподібними крилами – достатньо великого, щоб витримувати масивного хазяїна табору.

Поки Єва озиралася на всі боки, на галявині почалася формена какофонія. Звуки походили від небачених звірів і рухливих рослин, прив'язаних і захомутаних усілякими способами по всьому табору. У великих прозорих контейнерах, що сильно нагадували ті, в яких зберігалися поживні капсули в Притулку, нудилася ціла колекція химерних комах. Пара птахів, стриножених такою ж, як у Єви, петлею, плескала схожими на плавці крилами, марно намагаючись злетіти.

«Та він мисливець, – дійшло до Єви. – Ці звірі – його видобуток. І я – його видобуток».

На протилежному краю цієї мисливської стоянки виднівся найбільший трофей - гігантський шестиногий звір у броні кольору іржі. За формою він нагадав Єви бачені колись голограми мокриць, щоправда, ця мокриця була розміром з мамонта. Велетен видавав сумні лункі звуки, що розносилися по всьому лісі. Схоже, він теж був якимось чином знерухомлений.

Один тільки розмір покритої панцирем тварини вразив Єву, а невдовзі вона зрозуміла, що тварин двоє – друге, поменше, ховалося за першим. Тут між ними двома з'явився мисливець, у його руках замість знайомої вже зброї був довгий гострий спис.

Все широке і важке тіло мисливця покривала груба щетиниста шерсть різних відтінків сірого, складаючись у строкатий візерунок, схожий на гру світла і тіні крізь дерев. На його широкій і трохи загостреній голові виділялися два глибоко посаджені, бурячі наскрізь жовті очі. Холодний нерухомий погляд чудовиська викликав у пам'яті Єви голограми сов, а ще деяких видів динозаврів. Через одну з кінцівок мисливця було перекинуто якийсь незвичайний ранець, звідки тягнувся електричний провід до ручки списа.