Читати книгу - "Містичні історії, Вподобайка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У старовинному карпатському містечку, загубленому серед густих смерекових лісів, існувала похмура легенда про таємничий фотоапарат. Місцеві жителі згадували про нього пошепки, ніби боялися розбудити щось з іншого світу. Говорили, що цей апарат здатен робити фотографії не лише живого світу, але й показувати те, що приховане за завісою реальності — духів, тіней і навіть потойбічні сили. Він колись належав дивному фотографу на ім’я Владислав, який зник за загадкових обставин багато років тому.
Молодий фотограф на ім'я Олег, який мандрував Карпатами, приїхав у це містечко на декілька днів, щоб віднайти нові сюжети для своїх знімків. Він дізнався про легенду, коли випадково зайшов до антикварного магазину, де старий дід, власник магазину, показав йому закриту шафу. З шафи ледь долинало тихе дзижчання. Олега охопила цікавість.
— Це фотоапарат Влада. З ним ніколи не жартуй, хлопче, — суворо сказав дід. — Він більше не знімає тільки те, що бачить людське око. Він відкриває щось темне, те, чого краще не знати.
Олег не звернув уваги на застереження. Він відчув, що цей фотоапарат може стати його ключем до успіху. Спокусившись, він купив апарат у діда за смішну ціну, хоч старий попередив: "Зробиш перший знімок — і ворота відкриються. Після цього зупинитися не зможеш."
На першому вечірньому фото, зробленому у горах, все виглядало звичайним: сутінки, тихі смерекові ліси, туман над горами. Але коли Олег почав переглядати кадри на плівці, він помітив щось дивне. На одному зі знімків з’явилася тінь — не від дерева і не від людини. Вона стояла за деревами, ніби спостерігаючи за ним.
Олег вирішив, що це дефект плівки. Однак кожного разу, коли він фотографував далі, тіні ставали чіткішими, як примари, що непомітно наближалися до нього. Їхні обличчя були розмиті, очі пусті, але вони, здавалося, простягали руки до Олега, ніби про щось попереджали або ж закликали до себе.
Одного вечора Олег вирушив до старого кладовища на околиці села, вважаючи, що тіні можна пояснити місцевими легендами про духів. Відчуваючи хвилювання і страх, він зробив ще кілька знімків могил. Коли він проявив плівку пізніше тієї ночі, його охопив жах. Примари на знімках були не лише чіткішими — вони виглядали зловісно реальними. Їхні руки тягнулися до нього, а очі блищали зловісним світлом, наче попереджали про неминучу загибель.
Примари почали переслідувати його не лише на фотографіях. Кожного разу, коли Олег залишав фотоапарат без уваги, здавалося, що його дихання стає важчим, а в тінях кімнати виникає щось незрозуміле. Одного разу вночі він відчув, як на його грудях важіє щось холодне. Раптом він прокинувся і побачив, як одна з тих тіней стоїть над ним.
Тоді він зрозумів: фотоапарат не просто показував примар — він відкривав двері між світами. Щоразу, коли він робив новий знімок, примари наближалися, а їхній світ ставав реальнішим у його житті. Олег більше не міг спати, не міг зосередитися — тіні заповнили його розум.
У пошуках виходу, Олег повернувся до діда Стефана. Проте магазин виявився зачиненим, а коли Олег дізнався більше про діда, виявилося, що той помер багато років тому, одразу після того, як колись сам користувався тим самим апаратом. Тепер Олег зрозумів, що він — лише чергова жертва цього прокляття.
Зневірений, Олег вирішив позбутися фотоапарата, але той повертався до нього, з'являючись у найдивніших місцях: на столі, на полиці або просто на підлозі біля ліжка. Його дні перетворилися на жахіття.
У відчаї Олег вирушив до гір, щоб зробити останній знімок. Піднявшись на вершину, він відчув, як темрява обступає його з усіх боків. Тіні вже не лише переслідували його на знімках — вони оточували його в реальному житті. Останній кадр він зробив, коли тіні майже повністю закрили небо.
Олег кинув фотоапарат у провалля між скелями, сподіваючись, що так він зможе позбутися його назавжди. Проте, покидаючи гори, він помітив щось у своїй сумці. Фотоапарат знову був там.
Коли він відкрив сумку, то побачив останню фотографію — свій власний образ серед примар, які тепер уже не були лише тінями. Вони були повністю реальними, а Олег стояв серед них, наче частина їхнього світу.
З того часу Олег більше не фотографував. Він залишив місто і більше ніколи не повертався до тих гір. Але інколи, коли хтось фотографує у Карпатах, на його знімках можна побачити тінь чоловіка, який не належить ані цьому світу, ані тому, що за ним.
4o
Ця розмова корисна?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Містичні історії, Вподобайка», після закриття браузера.