Читати книгу - "Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko"

Над ареною злетів Вілліс і почав свою промову. Нудно, цей йолоп майже слово у слово повторив те ж саме, що казав три роки тому. 

Аней, - Тот смикнув мене за одяг - аукціон сьогодні увечері, не забудь.  Гаразд. 

З поля арени почали саме підійматись три десятки рингів і учасники заворушилися, намагаючись першими дістатись до них. Мія, як я і радив їй, вичікувала, спостерігаючи за боями, що саме розпочались. Більшість з них були короткими і з висоти мого досвіду нагадували якісь дитячі забавки, не зважаючи на те, що там проливалась реальна кров. Цікаво, Крук мав схожі думки, коли спостерігав за мною? Як узагалі він розгледів у мені свого учня? Він щось там казав, що Богам Війни не легко знайти талановитих учнів. Як вони узагалі їх шукають? Я придивився до учасників на рингах. Досить прості удари, базові для воїнів техніки… Усі були сірою посередністю як на мене. Чи то проблема у мені, і я просто ще не бачу потенціал бійців? Не доріс до цього? Невже лише Боги Війни здатні розгледіти воїна, що має шанс стати легендою у майбутньому?  

Мія рвонула уперед і натисла червону кнопку виклику. Ну, теоретично, я зараз виграв ядро монстра девʼятого класу - вона дійсно вибрала вовкулаку. 

Барʼєр піднявся і, вислухавши слова судді, Мія блискавично атакувала, використавши техніку послідовних кроків. Вона вразила противника кинджалом під пахву, саме коли той робив замах бойовою сокирою. Здається, ані вовкулака, ані суддя не очікували, що дівчина виявиться настільки швидкою. Перемога з одного удару! Вовкулака впав на коліна затискаючи рану. Як тільки барʼєр зник, я розрізнив жалісне скавчання у спільному гомоні арени. До нього кинулися два цілителі, один обробив зіллям рану зовні, а другий влив пляшечку у пащу вовкулаки. Суддя обʼявив перемогу Мії. 

Єеееее! - Тот скочив на ноги підіймаючи кулака над головою. 

Та одразу зніяковів і сів на місце. Мені було трішки жаль його, адже втрата кінцівки поставила хрест на його мрії стати Бойовим Майстром. Він намагався цього не виказувати, але воно само виявлялось у такі моменти. Ех, Тот, вже час тобі віднайти свою нову мрію, адже ніхто не взмозі тобі допомогти, окрім тебе самого. 

Мія так і стояла одна на ринзі, до кінця відбіркових ніхто не наважився кинути їй виклик. Ми покинули арену після обʼяви сотні найкращих, змагання за перші місця мали розпочатися завтра вранці. 

Увечорі, коли я з Мією підходив до аукціонного дому Матану, чиясь сильна аура накрила чи не усе місто. Вона гнітила мешканців та гостей міста, викликаючи страх та тривогу у глибині самісінької душі. Мія застогнала. Я миттєво накрив нас барʼєром власної аури, намагаючись полегшити тиск на неї. Дідько, хто б це міг бути? Це не мешканець королівства, аура точно належала Богу Війни. Невже церква відправила когось по мою голову? Люди поруч почали падати на бруківку, та тут тиск зник так само раптово, як і зʼявився. Я підняв очі до неба у сторону, звідки зʼявилася та аура. По небу плив велетенський деревʼяний корабель, розкинувши у сторони кілька пар довгих напівпрозорих крил, посилених густою сіткою жилок, котрі і були їх, крил, основою. 

Що це таке? - сам до себе задав я питання.  Корабель імперії! - крикнув хтось у натовпі.  Представник імперії прибув на аукціон!  Хто б це міг бути? 

Люди перед аукціонним домом оговтались і почали пліткувати, вмить розробивши чи не теорію змови, хто б то міг бути і нащо тут зʼявився. Тим часом корабель завис над дахом аукціонного дому, і тепер можна було вже зблизька побачити, наскільки він величезний. Не менше аніж сто пʼятдесят метрів завдовжки та тридцять завширшки, висота від кіля до палуби не менш десяти метрів, але його пропорції, форма, та ретельність з якою він був збудований, складали враження що перед тобою справжнісінький витвір мистецтва, місце якого десь у музеї. Винен, та я і сам чи не рота роззяв розглядаючи корабель, адже навіть не уявляв існування такого у цьому світі. 

Від борта судна униз простягнувся трап з аури, що матеріалізувалася у повітрі. Це точно Бог Війни, адже жоден Бойовий Предок не був на таке здатен! По трапу спустилися четверо: молодий хлопець у білому костюмі, розшитому сріблом в обіймах двох напів оголених краль звіролюдок, та кремезний невисокий дядько з бойовим молотом за плечима. Зверхньо глянувши на натовп, вони пішли до дверей аукціонного дому, де їх зустріли та хутко провели всередину. Ну добре, не святоші у чорному одязі, можна заспокоїтися. 

Пішли! - я узяв Мію за руку і потягнув її за собою. 

У дверях нас зупинили, та я показав золоту табличку, і охоронець, звірившись зі списком запрошених, пропустив нас. Я відшукав аури Тота з Суі і ми пішли на другий поверх до окремої кімнати, де ті перебували. У кімнаті, окрім брата з сестрою, знаходився ще робітник аукціонного дому, котрий мав служити нам цього вечора. Я відкрив штори, що закривали вид на зал, і підтягнув крісло поближче до перил. Сам аукціон мав вже ось-ось розпочатись, тож усі гості поспішали зайняти свої місця. Гомін поступово вщухав. 

Над округлою сценою загорілося яскраве освітлення і туди вийшов аукціоніст. 

Доброго вечора, пані та панове! Шановні гості та мешканці міста! Сьогодні, на нашому аукціоні, я радий вітати наших почесних гостей з Північної Імперії! 

Він вклонився до ложі на третьому поверсі і постояв так з десяток секунд, після чого продовжив:

Тож, нагадаю про дотримання правил аукціонного дому, що ви зможете знайти на листівках на ваших місцях, і ми починаємо! 

Аукціоніст підняв руку і працівники викотили на сцену щось, накрите скатертиною. 

Перший лот цього вечора туша монстра шостого класу, початкова ціна - триста золотих, мінімальний крок - десять золотих…

Аукціон розпочався досить жваво з самих дешевих лотів, що розліталися мов гарячі пиріжки на базарі в людний день.