Читати книгу - "10 успішних компаній. Нова якість підприємництва в Україні, Олег Криштопа"

Почалося все в Британії. Маленькі броварні кинули виклик корпораціям. І в цій битві Давида та Голіафа крихітні, але орієнтовані на споживача підприємства виявилися принаймні не слабшими за неповоротких гігантів, спрямованих на прибуток.

Як то часто буває, хорошу європейську ідею підхопили підприємливі американці. І сьогодні саме США — світовий лідер крафтового пивоваріння. Там понад 5 тисяч крафтових пивоварень. Їхній річний обіг становить 30 мільярдів доларів. Практично річний бюджет України! Хоча для американського ринку пива — це тільки 16%. Крафтове пиво в США стало настільки модним, що тамтешня асоціація пивоварів уже дуже суворо ставиться до кожного, хто намагається назвати себе цим терміном. Жодного великого капіталу серед засновників, лімітовані обсяги, локальність. Доходить до абсурду. Одна з вимог полягає в тому, що пиво має бути зварене не з метою отримання прибутку, а для творчого задоволення. Хоча ніхто, звісно, не забороняє поєднувати приємне з корисним.

СЕКРЕТИ УСПІХУ: ТІЛЬКИ ДЛЯ «СВОЇХ»

Що ж, тепер смачний крафт бродить і в Україні. Щоправда, ми поки на самому початку шляху. На пивному ринку крафтові виробники за різними оцінками займають від 1 до 3 відсотків. «Varvar» на цих початках відіграв далеко не останню роль. Їхні «IPA-nemo» та «Pilsner» — одні з моїх улюблених сортів. Щоб краще розповісти про бренд «Varvar», мені доведеться здійснити відносно тривалу подорож. Пивоварня і паб «Lisopylka» — на Лівому березі Києва, далеко від метро. Їхати пити пиво на авто сенсу нема, а громадським транспортом дорога займе до години часу. «Lisopylka» ховається між гаражів та складів — не кожен таксист знайде правильний шлях. Це невелика двоповерхова будівля, поруч — літній майданчик, обставлений полінами. Попри віддаленість від основних транспортних артерій столиці, влітку тут ніде яблуку впасти. Що цікаво: розміщення пивоварні та бару в промзоні — не прорахунок, а свідоме рішення засновників.

— Мені хотілося зробити гаражний проект, — розповідає головний «варвар» Василь Микулин. — Маленький такий, у спеціальній локації, ви бачите — це індустріальна зона. Тобто такий незвичайний для України проект, але це дуже популярний формат у Західній Європі, в Америці — ось такі гаражні проекти на околицях або в індустріальних зонах, куди приїжджають свої шанувальники, любителі пива.

Мета такого рішення — зробити щось на зразок клубу. Відсікти випадкових відвідувачів. У загублену між гаражів «Lisopylk-у» мають їхати тільки свої, свідомо, за тим, що люблять. На те, що таких клієнтів буде дуже багато, не розраховували. І помилилися. Коли влітку 2015-го «Lisopylka» тільки відкрилася, пива, звареного на весь сезон, заледве вистачило на два тижні. Довелося терміново варити ще, а поки — купувати в інших крафтовиків.

Бар «Lisopylka» — геть маленький. Ледь вміститься кількадесят людей. Основний розрахунок на літній майданчик під навісом. Не дивно, що зараз у «варварських» планах — відкрити нові заклади. Частково вже реалізовані: з 2017-го в центрі столиці функціонує «Varvar Bar».

ЯК ПОЧАТИ БІЗНЕС З НУЛЯ

А починалося все практично з нуля. Влітку 2014-го майбутній засновник пивоварні Василь Микулин із сім’єю втік з окупованого та охопленого війною Донецька до Києва. У минулому успішний бізнесмен (займався переважно нерухомістю) залишився ні з чим.

Тут він і згадав про своє хобі, яке з’явилося років 9 тому. Пивоваріння. У 2009-му одному донецькому приміщенню ніяк не могли знайти застосування. Дві тисячі квадратних метрів не приносили нічого, крім збитку. З-поміж різних ідей раптом вигулькнуло пиво. Перш ніж облаштувати броварню й ресторан, Василь Микулин вирішив на власні очі побачити, як це роблять у світі. І, звісно, спробувати на власний язик. Бельгія, Німеччина, Австрія, Чехія. Десятки пивоварень, сотні сортів. Та спочатку шанувальник вина Василь Микулин не міг звикнути до хмелевої гіркоти. Його угорський товариш сміявся і підбадьорював — ще кілька ковтків, й іншого пива ти вже пити не зможеш. Так і сталося.

Врешті, вивчивши чужий досвід, вирішив робити пиво сам. Накупив літератури, зайнявся самоосвітою. Так виникла «Юзівська пивоварня», яка свого часу була в Донецьку культовим місцем. 600 посадочних місць постійно були заповнені. Пиво лилося рікою. Працює пивоварня й сьогодні, от тільки кому вона приносить прибутки — невідомо.

У кожному разі досвід — річ безцінна. І навіть якщо втратити все, то досвід лишиться. Тож у Києві Василь Микулин разом із партнерами — Наталією Ковалевською й Олексієм Гавришем, — а ще командою однодумців вирішив застосувати свої знання у новому проекті.

Щоб варити пиво, потрібно кілька речей. Приміщення — старий тартак — знайшли без проблем. Наступний пункт — устаткування. Це питання «Varvar» вирішив досить своєрідно: почали робити своїми руками.

— Від початку до кінця! В нашій команді є інженер-конструктор, який спроектував броварню, разом з нашими хлопцями в Білій Церкві орендували шматок цеху на Росаві і там клепали, зварювали, робили пивоварню. Дуже круто вийшло.

— І наскільки це дешевше, ніж купувати лінію? — питаю.

— Незначно. За попередніми розрахунками була суттєва економія, а по факту вийшло, як завжди. Повністю комплект нам обійшовся в 120 тисяч доларів.

Тобто якщо ви хочете почати пивний бізнес, то ось вам і цифра мінімального стартового капіталу.

Розраховувати на пільгові кредити чи допомогу від держави не варто. Принаймні не в Україні.

— Мій партнер з Угорщини будує там цех із пивоварнею. Держава компенсує