Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

- Так, ми вже знаємо, це була наречена одного з моїх аналітиків, Джека Мейсона, пам'ятаєш його? - І Стівен розповів братові все те саме, що й Джеймсу.

- Чорт забирай, Стіве, а я все думав, чому мені здалося таким знайомим обличчя цього малого. Я ж бачив його у дільниці і навіть не подумав, що це міг бути Джекі. Років п'ять його не бачив, от і не впізнав.

- Так, сьогодні до нас приходили з поліції. І це було жахливо.

Стівен заметушився і перевернув склянку з залишками води на підлогу. Джеймс приніс паперових рушників, і незабаром від плями не залишилося сліду. Ентоні подав братові ще води і простягнув руку за гарячим шоколадом.

- Краще б, звичайно, пива мені налили, - буркнув він.

- То що там із справою Джека? Тоні? - Напирав на брата Стівен.

Ентоні підняв на того тяжкий погляд. Джеймс так і залишився сидіти на підлозі, сподіваючись, що його не помітять. Поки брати розмовляли він потихеньку дістався коридору і засів біля дверного отвору в засідці, чекаючи що за його відсутності дядько розповість щось важливе.

- Ти ж знаєш, я не можу нічого сказати. Стіве, та там навіть розповідати власне й нема чого, результати від криміналістів та обшуків бачив тільки твій крутелик полісмен Абі і все! Та й хто став би переді мною звітувати? Знайшли ідіотів.

- Ти маєш рацію, Тоні, я вимагаю від тебе занадто багато, але я не міг не спитати, - Брати переглянулися, намагаючись зрозуміти куди подівся Джеймс.

- Мабуть, пішов уроки вчити наш забіяка хлопчик, - Ентоні знизав плечима, позіхнув і прикінчив останній тост. - Ну що, Стіве, по ліжечках і спати? Чи сьогодні матч?

 - Ні, футбол завтра. Потрібно перевірити розклад. - Стівен взяв Тоні, що встав з-за столу, за зап'ястя. Його голос звучав глухо.

- Стривай-но. Не змінюй теми. Скажи, що ти чув, шо кажуть у дільниці? Ці випадки точно пов'язані? Чи це діє банда? Хоча б щось уже відомо? Є підозрювані?

Ентоні Брістоул м'яко звільнив свою руку з полону стиснутих пальців старшого брата.

- Стіве. Видихни, добре? З малим усе буде гаразд. Якщо що, він своєю грізною шаблею їх усіх порубає на дрібні шматочки, - і додав уже серйозніше. - Абелар думає, що одна людина не змогла б організувати стільки "нещасних випадків" за такий короткий час. Діяла банда, це ясно, як божий день. Всім жертвам підлаштували самогубство, шеф упевнений.

- А раптом це й були самогубства? - у голосі Стівена чулася надія.

- Стіве, послухай. Імовірність того, що чотирнадцять під зав'язку забезпечених чиновників, меценатів, власників великих фабрик і заводів, кураторів музеїв і ювелірних будинків, що ні в чому не потребують, нехай навіть вони живуть у такому лайновому штаті як наш, візьмуть і покінчать життя самогубством, мізерно мала. Це не варіант, Стіве. Такого просто не може бути. Остання жертва наприклад, дівчинка Джекі - Лінн її звали - вона була дуже добре влашотванною панночкою при таких же крутих батьках.

Після цих слів Джеймс, що причаївся в коридорі, затамував подих, складаючи у голові картинку.

Він швидко піднявся у свою кімнату, прихопивши з коридору вчорашню газету. Заголовок на першій шпальті кинувся у вічі: "Самовбивці чи Жертви?". У статті не знайшлося нічого нового. Газетувальники заново пережували старі факти, видали їх на новий лад, та приліпили ім'я останньої жертви.

Лінн Картер. Молода, успішна, симпатична. Таких показують на ТБ у недільних ток-шоу. Такі позують перед камерами, агітуючи голосувати за когось перспективного, сучасного, молодіжного.

Він говорив про цю дівчину. Він, цей дивний Мартін з його сну, говорив про неї. Лінн Картер. Про неї та ще про кількох людей. Джеймс намагався згадати їхні імена, і не міг. І все ж таки він готовий був поставити сотню на те, що ці імена належали жертвам останніх подій в Орегоні.

Джеймс довго намагався заснути, але сон не йшов. Деякий час він намагався заглушити збуджену свідомість улюбленими оповіданнями, але невдовзі спіймав себе на думці, що гортає сторінки, не вникаючи в текст. Джеймс відклав книжки. У його голові миготіли фрази з газет. "Безутішні батьки загиблої дівчини  - дуже відомі люди, власники великої судноплавної компанії, шо надала роботу половині місцевих жителів. Тільки їхніми зусиллями і тримається Музей Історії та Мистецтва. Хто б міг побажати їм зла? Хороші родини, гідні люди. І все ж комусь вони стали кісткою у горлі".

Він так і не зміг заснути і, відчуваючи дивну енергію у грудях, спустився вниз, випити води. На очі йому потрапила кавоварка.

Джеймс помішував каву неспішно, від втоми він не відчував, як гаряча ложка обпалює пальці. Електронний годинник на столі притягував погляд, яскраво-зелені цифри наполегливо світили в очі. За двадцять хвилин третя ранку. За вікном блиснула блискавка, по склу одразу ж вперіщив дощ.

Знову дощ, отже буде ожеледиця, розсіяно думав Джеймс, намагаючись викинути з думок усе, що трапилося з ним за день.

Коли, нарешті, вдалося заснути, йому наснилася вбита дівчина з газети. Лінн Картер. Уві сні вона намагалася наздогнати Джеймса і змусити його стрибнути з балкона разом з нею, а він від неї тікав.

- Спроба номер два, - прошепотів він, влаштовуючись у ліжку, ледь прийшовши до тями після жахливого пробудження перед самим світанком. Ледве очі заплющились, він провалився у рятівну темряву без снів.