Читати книгу - "Присягнись, що моя, Поліна Ендрі"

Тиша занадто вже щільно в'їлася в простір машини, потріскуючи напружено в повітрі. По артеріях починає накрапати повільною дією роздратування.

Я починаю нетерпляче барабанити пальцями по керму.

- Та, давай тільки не зараз, - подає голос неслухняне дівчисько.

- А коли, Саро? - я обертаю до неї голову і пильно дивлюся. Прийшла до тями бодай, і на тому дякую. - Коли я наступного разу знайду тебе зґвалтовану і кинуту під яким-небудь парканом?.. - ця картинка в голові спалахує так яскраво, що я не витримую. Б'ю руками по керму. - Твою наліво , б*** ****, Саро, ти хоч розумієш, що це не жарти?!

- Тату, не лайся будь ласка, - задушено відповідає.

Я дихаю шумно, на повні груди. Прикриваю очі, впиваючись пальцями в кермо. З голови ніяк не хоче забиратися погана картинка.

- Хто це зробив? - Запитую жорстко. - Це той сміливець, за яким ти так убивалася?

- Так, - відповідає як з-під землі, опускаючи очі.

- Ясно. З ним я розберуся, можеш не сумніватися. І якщо я ще раз...

- Белла йде, - долинає пригнічене.

Я стискаю губи і піднімаю голову. І справді йде. Прощається з другом і дрібочить до машини, слабо посміхаючись. Ось у неї пацан нормальний, хороший. А моїй красуні одні мудаки на думці.

- Здрастуйте, містере Моріс, - Белла захлопує дверцята машини і тут же втягує голову в плечі, ніби я збираюся бити її. Не сумніваюся, що це була її ідея вислизнути до клубу.

- Доброго вечора, Белла, - відповідаю хрипко.

Сара обертається з переднього сидіння:

- Тато не в настрої, тож краще нічого не кажи.

- Саро, - застережливо подаю голос. – Ти під домашнім арештом.

- Я вже зрозуміла, та, - приречено зітхає донька. - Поїхали? І не забудь підкинути додому Беллу.

Я сиджу так десь з хвилину. Дивлюсь перед собою, думаю. Дівчата мовчать, ні звуку не подають. Тягнусь до замка. У труновій мовчанці лунає звук заведеного двигуна. Проїжджаємо так від сили метрів двадцять, коли ззаду лунає невпевнене:

- Я це... Не подумайте нічого, просто хотіла сказати, що дівчина, яка допомогла нам пробра... кхм, - дівчисько відкашлюється. - Загалом, там її якийсь мужик схопив і потяг кудись. Він її за волосся тяг і так і сяк, а вона бідолашна намагалася вирватися. Пипець.

Я різко даю по гальмах і машина з неприємним вереском тормозить. Моргаю кілька разів, сподіваючись що недочув.

– Що?

Обертаюся, впиваючись у неї поглядом, що вона вже й не рада, що заговорила про це.

- ...Чоловік якийсь е-е... стрьомний. Там охорона встала на дибки, почали їх розтягувати, якась заворушка почалася. Жах коротше. Я втекла одразу.

- Так, дівчатка, - швидко прокручую ключ у замку запалювання. Скоріше на автоматі, ніж осмислено дію, вже ступивши однією ногою з автомобіля. - Ви поки сидіть тут і нікуди не висовуйтесь, ясно обом?

- Так, тату.

- Так, містере Моріс, - синхронно відповідають обидві.

- Саро, постав двері на блокування. Я скоро повернусь.

Зачиняю дверцята і стрімким впевненим кроком прямую до клубу.