Читати книгу - "Есміна. Некромантка для слідчого , Юлія Богута"

На вулиці співали пташки, ледь переспівуючи шум вітру. Взявши з лавочки розмяклий бутерброд, я стала задумливо доїдати його та шукати хоч якісь логічні пояснення, але їх не було. Десь за спиною стояв нахмурений Лоріан та чекав мого висновку. Але мені не було що йому відповісти. Абсолютно. Я думала, що дар некромантії досить легко допоможе встановити вбивцю та пояснити мотиви різних вчинків, але ця справа увігнала мене в глухий кут.

— Есміно, що сказав дух? — не витерпів чоловік та всівся поруч зі мною, через десять хвилин мого сніданку. — Хоч щось прояснилося?

— Тільки те, що він сам раптово захотів себе покарати через те, що якась білява красуня впала, — буркнула та стала розповідати інші подробиці, а потім закінчила. — І що, це я така дурна чи це якийсь невідомий вірус почав розвиватися у представників раси перевертнів?

— Схоже, ми з вами обидва дурні. Я ні чорта не розумію...

Від слів містера Рейна стало трохи спокійніше. Я полегшено видихнула й протягнула йому запасний бутерброд. За двадцять кроків від нас лежало бездиханне тіло, котре ще недавно стікало кров'ю. Ми дивилися на нього та сушили голову. Але відповіді не прийшли навіть через пів години.

І чому так траплялося в житті? От ніби відчуваєш себе розумною людиною, а потім все впирається в якусь маленьку деталь і ти розумієш, ні чорта не розумієш. 

______________________________________________

Як ви, після цих дурних шахедів? Шкода що нема якогось заклинання, аби їх знищити. Було б добре буркнути "бібеді бабеді бум", і щоб вони здохли. Правда? 

Теплої ночі вам. І тихої.