Читати книгу - "Темний шлях, Анні Кос"

Потім настала черга випробування на влучність. І тут теж було на що подивитися, адже вершники стріляли з луків на ходу, цілячись і прямо, і обернувшись через плече, і навіть звісившись із сідла вниз або пропускаючи над головою низько натягнуті мотузки.

Натовп вітав сміливців вигуками та оплесками, бій барабана почав прискорюватися, тепер вже люди, не приховуючи азарту, голосно кричали та розмахували руками. Блищала на сонці відполірована упряж, дзвеніли обшиті сталевими кільцями куртки та кольчуги, наконечники копій кидали на всі боки сонячні іскри. Барабани зовсім збожеволіли, гучний ритм звучав, здавалося, звідусіль. Йорунн вимушено стримувала подих, щоб хоч трохи дати серцю заспокоїтись. У нескінченному танці сили, спритності та сміливості тепер панувала не стримана тривога, а радість. Вітер, що піднявся, не збив точність прицілу, коні не підвели вершників, і глядачі були в захваті.

На щастя, посвячення пройшли усі. Це було по-справжньому добре, адже нічого не поєднує серця людей більше, ніж загальна успішно завершена справа. Свіжоспечені воїни стояли в самому центрі поля: втомлені, скуйовджені, але нескінченно щасливі та горді.

— Пам'ятайте, — сказав Лід перед тим, як вручити кожному пам'ятний знак: — Воїн у степу має бути як сталь і батіг: сталь тверда і пружна, батіг м'який і гнучкий. Якщо йтимете напролом, то загинете, як герої. Якщо бігтимете від бою, помрете як боягузи. Якщо боротиметеся з розумом, житимете як люди.

Йорунн дісталася честь оголосити про початок бенкету. На вулиці викотили бочки з вином, накрили столи, у повітрі поплив запах гарячого хліба і засмаженого м'яса. На зміну барабанам прийшли сопілки та маленькі ріжки, зазвучали пісні. До самого заходу сонця охочі виходили на поле, щоб жартома позмагатися у битві на коротких мечах і стрибках через перешкоди.

Для дівчини вечір, що залишився, змішався у вир усмішок, танців, сміху і веселощів. Вона ще пам'ятала, як дозволила захопити себе в божевільний хоровод між багаттями, як співала разом з усіма і важко дихала, переводячи дух після дикої гонитви верхи. Перемога залишилася за нею, широкоплечий світловолосий юнак із Гілона, який програв, м'явся і червонів, але йти геть не поспішав.

Один із його товаришів запропонував влаштувати змагання для стрільців. Ідею відразу підхопили, але розгорілася суперечка про нагороду. Йорунн запропонувала віддати переможцю свою вишиту золотою ниткою стрічку. Вино та події цього дня вже трохи вдарили їй у голову.

Поки землю не огорнув вечірній сутінок, галаслива компанія поспішила розставити мішені. У хід пішло все: тарілки та глеки, кубки та металеві нашивки, поспіхом зняті з чийогось пояса. Глядачі ревниво стежили за своїми фаворитами, галасливо вітаючи їх попадання та промахи.

Зрештою переможець визначився. Темноволосий кучерявий юнак, гордий і одночасно збентежений успіхом, опустився перед Йорунном на одне коліно. Дівчина демонстративно повільно розпустила єдину стрічку, яка утримувала над обличчям плетений обідок коси, і підняла її вище, щоб усі охочі могли розглянути нагороду. Золоті візерунки засяяли вогнем у відблисках смолоскипів.

— Я, Йорунн, донька Каніта, свідчу: дар заслужений чесно, нехай ніхто не сумнівається у твоїй майстерності.

Під гучні схвальні оплески Йорунн пов'язала стрічку на сагайдак зі стрілами. Хлопець схилився, притиснувши руку до серця.

— А тепер танці! — вигукнув хтось із задніх рядів.

— Хай буде ця ніч світла!

— Хай боги будуть милостиві до конунга! Хай зберігають вони пані!

Йорунн ковзнула поглядом по обличчях людей. Багатьох вона знала давно, з іншими не була знайома зовсім, проте кожен із них зараз здавався їй рідним та близьким. Дівчина зробила вдих, щоб вимовити побажання у відповідь, але раптово здригнулася, відчувши чийсь важкий погляд.

Вона обернулася. По шкірі наче пробіг порив холодного повітря, а браслет на лівому зап'ястку, навпаки, обпік руку вогнем. Серед натовпу завмер високий чоловік, закутаний у довгий важкий плащ, зовсім не схожий на легкий світлий одяг хольдингів. Торгівець? Мандрівник? Хтось із супроводу намісників? На обличчя чоловіка впали вечірні тіні, тому розглянути риси виявилося складно, але Йорунн готова була присягнутися, що жодного відблиску радості не торкнулося його губ і очей. Навпаки: він був зосереджений і ледь стримував роздратування. І чомусь дивився саме на неї, повністю ігноруючи навколишню суєту.

— Танці!

Хтось ухопив Йорунн за руку і потяг до багаття. Дівчина швидко вивільнилася і відступила на кілька кроків, відвертаючись від веселунів, квапливо озирнулася, але незнайомця на місці не виявилося.

Веселий настій як вітром здуло.

— Брате, — Йорунн насилу відшукала конунга серед гостей, — я бачила щось дивне. Точніше, когось: людину. Дуже-дуже дивну людину з дивним поглядом і... — вона осіклася, зрозумівши, наскільки безглуздо зараз звучать ці слова. Ну, чужинець, ну, одягнений незвичайно, уважно дивиться, що в цьому особливого?

Проте Лід, здається, відчув її тривогу:

— Що трапилося? Тебе образив хтось із гостей?

І що казати? Що вона злякалася нерухомого незнайомця настільки, що навіть хміль вивітрився з голови за лічені миті?

— Ні, ні. Пробач, мабуть, перехвилювалася, а може, сутінки зіграли поганий жарт. Просто здивувалася, думала, ти запросив когось особливого, про кого мені варто було б знати.

— Ну, я кликав багатьох людей, — знизав плечима Лід. — Ще більше прийшли самі.

— Т-так, звичайно, — вона видавила з себе посмішку.

— Все гаразд? — Лід узяв її за плечі, розгорнув, роздивляючись у світлі вогнів. — Виглядаєш розгубленою.

— В порядку.

— Впевнена?

Йорунн квапливо кивнула, вже шкодуючи, що затіяла цю розмову. Як дитина мала, здригається від кожної тіні, ось сором!

— Тоді потанцюєш зі мною? Пам'ятаєш, як мама навчала? — Лід простяг їй руку, труснув злегка кучерявими світлими пасмами й зовсім по-хлоп'ячому підморгнув. Його сіро-зелені очі світилися завзято, а наліплені на одяг травинки — мабуть, молодий конунг теж узяв участь у змаганнях або встиг покататися полем — зовсім не псували урочистого вбрання.