Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

осквернила її кров убитого брата ані якесь убивство звірів, нерозтлінна була від тлінних тіл мертвих, ані якимись нечистими і скверними ділами не була забруднена — з такої землі була створена прабатькові плоть, яку божественний подих оживив. Такого і так народженого чоловіка коли переміг всезлісний диявол, годиться-бо, щоб і сам таким же чоловіком був переможений. Таким же є Господь наш Ісус Христос, не за звичаєм і законом природи народжений, але як же Адам із землі нетлінної, так Він з утроби чесної дівочої і святої, і як же той оживотворений був подихом божественним, так і цей через діючого Духа Святого, який на Пресвяту Діву зійшов, воплотився і став досконалим Богом і досконалим чоловіком у всьому, окрім гріха, маючи дві природи — Божу і людську, і в особі одній людськість постраждала за нас, Божество ж перебувало безпристрасним". І навів святий таку аналогію: "Візьмімо дерево, промінням сонячним осяяне. Якщо рубають дерево, то рубається лише дерево, а проміння сонячне не рубається. Так і людськість Христова з Божеством з'єднана: хоч і страсті перетерпів, проте Божество стражданнями не зачеплене". Коли це говорив святий Сильвестр, цар і весь синкліт похвалили його і йому в змаганні тому перемогу зарахували, вже-бо не мали більше жиди чого сказати проти Сильвестра. Тоді Замврій-волхв сказав до царя: "Хоч і перемагає нас словами своїми Сильвестр, сильний у словах і вправний у бесіді, однак через те не відступимо від отчого нашого закону, не підемо за чоловіком, якого ж батьки наші спільною радою на смерть передали. А тому що один є Бог той, Якого ж ми шануємо, і нема иншого, я не словом, як же Сильвестр, але ділом явити готовий, лише звели, о царю, привести сюди вола великого і дикого — і зразу довідається твоя держава і всі, що тут стоять, що нема Бога, окрім нашого". Хтось із воєвод царевих сказав: "Є такий віл у стаді моїм недалеко від стін градських, на нього ж не може ніхто ярма накласти ані рукою погладити чи торкнутися його". І зразу послав цар привести вола того. Тим часом, бесідуючи, Сильвестр святий спитав Замврія: "Для чого вола потребуєш? І коли приведений буде, що з ним робити маєш?" Замврій-бо каже: "Явити силу імени Бога нашого, бо коли пошепчу волові у вухо, зразу помре. Не може природа смертна стерпіти імени Божого, ані не може живий бути той, хто почує Ім'я те. Наші ж отці, коли волів приводили на жертву, Ім'я те у вуха волам говорили — і зразу ті з сильним риком падали й помирали, були до жертви готові". Сильвестр же мовив: "Якщо Ім'я те Його, як же ти кажеш, убиває кожного, хто чує його, то як ти навчився його?" Замврій відповів: "Не годиться тобі тайни цієї знати, бо ворог ти наш". Коли це сказав Замврій, промовив цар: "Якщо єпископові тайни . Вони ж відповідали: "Є таке написане". Казав же Сильвестр: "Якщо Замврій іменем Божим вола убив, то тим же іменем хай воскресить його. Є-бо Бог, що чинить добро, а не зло, і то є Його природою, щоб благотворити. А зло чинити є противно природі Його, воля ж Його завжди блага, завжди добре діяти хоче. Буває ж часом, що і злим чимось покарає когось заради користи инших, проте це буває з мусу, і неволею таке робить, переконаний нашими злодіяннями. Якщо-бо те, що не відповідає природі Божій, так легко зробив Замврій, то наскільки легше зробить те, що для Бога є природним: хай оживить вола тим же Божим іменням, яким умертвив його, і я пристану до віри його". Замврій же сказав до царя: "Якщо, о царю, хоче Сильвестр словами змагатися, то не потрібно слів, коли здійснилося чудесне діло". До Сильвестра ж каже: "Якщо маєш, о єпископе, таку силу, здійсни й ти таке чудо іменем Ісуса свого". Єпископ же відповідав: "Якщо хочеш, покажу тобі силу Христа мого, коли прикликанням святого імени Його воскрешу вола того, якого ти убив". Сказав Замврій: "Марно хвалишся, Сильвестре, не може-бо такого бути, щоб віл був живий". Цар же сказав до Замврія: "Якщо-бо те, як ти говориш, неможливе, зможе єпископ зробити, то чи ти повіриш у Бога його?" Відповів Замврій: "Справді, о царю, клянуся тобі, що якщо побачу вола воскреслого, визнаю, що Христос є Бог, і Сильвестрову прийму віру". Також і всі юдеї те сказали. Тоді єпископ, схиливши коліна, помолився належно зі сльозами до Бога, відтак, вставши і руки вгору звівши, говорив, щоб було чути всім: "Господи, Ісусе Христе, Сину Божий і Боже, Тобі ж легко є умертвити й оживити, вразити і зцілити, благоволи пресвятого і животворящого імени Твого прикликанням оживити вола цього, якого ж Замврій прикликанням бісівським зробив мертвим. Час-бо є, щоб явилися чуда Твої заради спасіння багатьох. Почуй мене, раба Твого в час цей, щоб прославилося пресвяте Ім'я Твоє". По молитві ж приступив до вола і сказав голосно: "Якщо істинний є Бог, Якого я проповідую, Ісус Христос, народжений від Діви Марії, встань і стій на ногах своїх і відкинь всіляку лють, покірним будь". Коли те сказав святий, зразу віл ожив, і встав, і стояв покірно. Святий же звелів відв'язати шнури з рогів його і сказав: "Іди, звідки прийшов, і нікому не шкодь, але покірний будь, — так велить тобі Ісус Христос, Бог наш". І пішов віл зі всілякою тихістю, той, хто раніше непогамовно лютий був. Те бачили всі, закричали, як єдиними устами, кажучи: "Великий Бог, якого Сильвестр проповідує". Юдеї ж із Замврієм, прибігши до святого й чесні ноги його обнявши, просили, щоб помолився за них Богові і щоб прийняв їх до віри християнської. Також і блаженна Олена, відклавши завіси, за якими сиділа, слухаючи суперечку і дивлячись, що відбувається, вийшла і припала до ніг святого й ісповідувала, що Христос — істинний Бог, і просила святого хрещення. І хрещена була тоді свята Олена, також і юдеї із Замврієм, і незчисленна кількість людей приступила до Бога і приєдналася до Христової Церкви.

Після цього святий відійшов зі святою царицею Оленою до Єрусалиму шукати Господнього хреста. Коли його було знайдено, багато з юдеїв повірили в Христа, і хрестив їх святий Сильвестр. Тоді в Рим повернувся, прожив решту життя свого у звичних йому трудах і піклуванні про Христову Церкву. І так, добре словесне стадо попасши, перейшов до Господа, сповнений днів. У єпископстві пережив років двадцять три