Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

базальтового валуна. Він височів у священному яру, ледь виступаючи над його краями, і був дивовижний тим, що у його вершину немов вросла брила з чистого заліза якогось ідеально сірого кольору. За формою брила нагадувала крісло, а залізо, скільки себе пам'ятали аріодці, ніколи не іржавіло. Ходили перекази, що кільком відчайдухам у різні часи вдавалося відколоти від того «крісла» уламки, які погано трималися, та продати їх десь у далеких світах, проте вже багато років ніхто не спромігся відпиляти бодай шматочка. Зрештою відуни оголосили залізну брилу заповітною, поширивши чутки, що той, хто торкнеться її, помре за три дні.

Майже відбувши шлюбну церемонію, Тод раптом побачив у світлі сонця, що вже торкнулося сірої брили, темно-червону квітку маку, яка розкрила свої пелюстки просто під час обряду. Було щось казкове у цьому видовищі. Квітка проросла із щілини у базальті під самим залізним «кріслом» і немов манила до себе. Тод заявив, що вбачає у цьому добрий знак його богів та, не звертаючи уваги на обурення та остороги відунів, поліз на валун, щоб зірвати квітку у подарунок Ральсіяті. Це вдалося, однак він послизнувся на мокрому від роси базальті, глибоко подряпавши долоню. Намагаючись втримати рівновагу та не зім'яти квітку, він торкнувся порізаною рукою залізної брили. Присутнім здалося, що цієї миті у небо вдарив короткий спалах сірого світла. Тод визнав, що також бачив це. Більше того, він прохопився, що торкнувшись скривавленою долонею холодного заліза, ніби відчув, як його наповнила якась потуга, що розлилася усім тілом.

Пізніше мешканці Аріоду зауважували, що з одруженням у Тодові з'явилися розважливість, цілеспрямованість та твердість у думках і вчинках, ніби він усе попереднє життя привчався нести відповідальність за інших та управляти людьми. Чимало чоловіків у місті й собі потай намагалися полити власною кров'ю залізну брилу, щоб наповнитися силою, про яку обмовився Тод, однак на їх здібностях те ніяк не позначилося. Ті ж, хто чекав справдження пророцтва про смерть протягом трьох днів, були вельми розчаровані — Тод прожив ще зо два десятки років.

Чирич і не чекав, що в особі колишнього раба отримає такого доброго зятя. Тож коли старий воєвода Аріода пішов на спочинок, негоціант доклав усіх фінансових та дипломатичних зусиль, аби колишній варвар Тод став на чолі найбільшого у Ланоді війська.

Владою Чирич насолоджувався недовго — якось його знайшли мертвим у власній спальні. За офіційною версією, міський очільник вдавився рибною кісткою, хоча чому він їв у спальні та куди подівся служка, який йому ту тараньку разом із пивом подавав, лишилося невідомим. Втім, розрахунок тих, хто посприяв дочасному переходу Чирича «за межу вічності», не виправдався — молодий воєвода їх випередив. Вже на поминальній учті Тод, дякуючи за лицемірні співчуття, які місцева знать крізь зуби мусила висловити Ральсіяті та йому, у вишуканій промові «між іншим» сказав, що найкращим головою зборів міста буде... його люба дружина. Не встигли «вершки суспільства» отямитися від такої зухвалості, як воєводу голосними вигуками палко підтримали сотники його війська. Всупереч звичаям, їх запросили до тризни при зброї, тож справу було зроблено.

Незабаром Тод, виступаючи на зборах, заявив, що досить Аріоду терпіти зазіхання на його угіддя сусідів, і оголосив похід проти найближчого міста — Котідана. А щоб Ральсіяті удома було затишніше, із собою він прихопив юнаків-заручників з кожної впливової родини Аріода. Воєвода здобув несподівано легку перемогу над супротивником — на його бік перекинулися місцева голота та чернь з Котідана. Збільшивши таким чином своє військо, Тод рушив далі, розширюючи свої володіння. Звістки про його перемоги зміцнили становище Ральсіяти. Незважаючи на вагітність та народження первістка Ярса, вона добре поралася у місті — впорядкувала податки, запровадила патрулювання вулиць міською вартою, вкоротила апетити лихварів та спекулянтів, наказала скласти план міської забудови. Трофеї, що їх надсилав Тод, вже давали підстави поміркувати і про міській водогін та закласти нову кам'яну фортецю...

За три літа владу Аріоду, спершу під примусом Тода, а дедалі більше добровільно визнали майже усі міста Ланодської рівнини. Лишилося три найзаможніші порти на її південному узбережжі. Їх було обнесено кам'яними мурами, там встигли створити регулярні армії найманців та зародки військового флоту. Одним з цих міст був Гирлон.

Тод не поспішав оголосити війну портам — остерігався невдачі, яка могла б підірвати його авторитет у війську та серед народу. Він саме прибув на короткий перепочинок до Аріода, коли один з купців, який привіз для Ральсіяти небачені тут досі бузкові перли, розповів їй про пірата Нода Шляхетного, який, за чутками, мов дві краплини води схожий на воєводу Тода. Той Нод на чолі піратської флотилії нишком обійшов північно-західне узбережжя континенту і раптово з'явився у південних водах, несподівано атакувавши валку суден, які везли багатющий вантаж товарів з Архіпелагу. Купці йшли без військового захисту, бо не очікували північних варварів так далеко на півдні. Дотримуючись своєї шляхетної звички, Нод зберіг життя усім полоненим. Судна він також не забирав, вилучивши лише найцінніші речі — коштовності, прянощі та шовки. Ця пригода зробила пірата «героєм всіх морів за версією всіх портових шинків». Нині Нод спродував трофеї у Азборані — другому з портів.

Відразу ж було споряджено пошуково-дипломатичну експедицію на південне узбережжя. Найнявши корабель, та експедиція вирушила на пошуки фартового ватажка піратів. Знайшли його не одразу, мало не потонули, але, зрештою, один з піратських кораблів сам напав на них. За два дні посольство від Тода на острові Пуринатос постало перед ясними (зеленими, направду) очима пірата Нода.

Наукові джерела та легенди подають розбіжні версії зустрічі братів-близнюків. За однією, вона відбулася за місяць на одному з піратських кораблів, а за другою — близнюки потай пробралися до міста Гирлон, де зустрілися в одній корчмі, що й понині зветься «Тод і Нод». Там під знамените гирлонське міцне вони й склали стратегію подальших дій. Достеменно відомо, що ця історична зустріч відбулася пізньої весни, а план полягав у тому, що Тод має проголосити себе королем всього Ланоду й одразу ж запропонувати найзаможнішому та найвпливовішому багатієві Гирлона визнати це місто суверенним Князівством, а багатія, зрозуміло, оголосити спадковим князем Гирлонським. Так і вчинили.

Тод та Ральсіята коронувалися в Аріоді. При коронації король роздав лицарські, баронські, графські та герцогські титули своїм командирам відповідно до чисельності їх загонів. До титулів додавалися відповідні володіння. Першим серед герцогів присягу на вірність новопосталому ланодському тронові приніс Нод, герцог Азборанський. При цьому місто Азборан ще належало завоювати.

У Гирлон Тод надіслав князівську корону, прикрашену придбаними