read-books.club » Класика » Мій ізмарагд, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Мій ізмарагд, Франко І. Я."

154
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мій ізмарагд" автора Франко І. Я.. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 13 14 15 ... 26
Перейти на сторінку:
не спускає очей:

«Мені дав його твій генерал Птолемей».

 

 

8

 

 

Олександер у болях жорстоких лежав

І в руці своїй плід чудодійний держав.

 

«Вічно жить і любить! День за днем! День від дня

А життя - то борня! А любов - то брехня!

 

Вічно жить у борні! Биться в сітях брехні!

День за днем! День за днем! Без кінця! Ні, ох, ні!

 

Не для нас, о богине, твій божеський дар!

Хоч над світом я цар, та над серцем не цар.

 

Міліони людей можу вбить, погубить,

Та чи змушу кого мене вірно любить?

 

Вічно жить! О богине, се жарти, се сміх!

Вічне щастя чи дасть сей чудовний горіх?

 

А без щастя, без віри й любові внутрі

Вічно жить - се горіть вік у вік на кострі!

 

Ні, богине! Візьми свій дарунок назад!

Я в нірвану волю, чи в Олімп, чи у ад!»

 

 

9

 

 

Серед болю в постелі підводиться цар,

І побожно цілує чудовний той дар,

 

І в тріскучий огонь із пахучих полін

Чудодійний горіх бистро кидає він.

 

І здалось, що вже біль не так люто палив,

Мовби в збурену кров охолоди налив.

 

Прояснів його ум, серце збулось химер,

А в опівніч саму Олександер умер.

 

 

 

I

 

 

На Підгір’ї села невеселі

Простяглися долом-долинами,

Мов край шляху на твердій постелі

Сплять старці, обвішані торбами.

 

Понад річку верби головаті

Довгі віти в воду похиляють;

Журавель поскрипує при хаті,

Босі діти по двору гуляють.

 

З-поміж верб, та груш, та яворини

Чорні стріхи глипають, нагнувшись,

Мохом вкриті, корчами калини,

Мов на вітер ті сичі, надувшись.

 

Похилились смерекові стіни,

Там і сям стемпльовані дрючками,

Мов каліки, ждуть собі заміни,

Щоб спочить розбитими кістками.

 

Сліповаті та тісні віконця

В старосвітських засувах ще ходять.

Чи лякаються ясного сонця

Ті, що вік свій в тих хатах проводять?

 

Не видати комина на хаті;

Вранці дим всю хату заповняє,

З стріхи буха, в’ється по загаті,

Хапле очі, сльози витискає.

 

В хаті піч трохи не в півкімнати

З запічком і припічком із глини,

Вічно тепла - то жолудок хати,

Величезний, як живіт дитини.

 

Хліб і страва - тут найстарша справа,

Ціль всіх змагань, замислів, турботи,

Мов родивсь сей люд лиш для роботи,

А на хліб вся праця йде кривава.

 

Ліжко газди - п’ять дощок незбитих,

Сніп соломи і верета зрібна;

Тепла піч є для дітей невкритих,

А для старших постіль непотрібна.

 

Слуги в стайні сплять - їх коні гріють,

А дівки на лаві, на запічку;

Про вигоду й думати не сміють,

Щоб лиш крижі випрямить за нічку.

 

І про одіж мало дбають нині:

Як кожух є й чоботи пасові,

Для газдині шнур коралів в скрині,

Для дівчат хустята шалінові,

 

Капелюхи хлопцям повстянії,-

То й весь празник є на довгі літа;

Буднішня одежа в хаті шита

З полотна, що вироблять хатнії.

 

На стіні розвішані довкола

Дерев’яні давні богомази:

Страшний суд, Варвара і Микола,

Чорні вже від диму, мов від мази.

 

Тільки й всього християнства в хаті,-

Але є й письменства в ній познаки:

Там під сволоком, завитий в шматі,

Лист небесний - писаний бог зна ким,

 

Йосифінський наказ панщизняний,

Прадідівський квит на тридцять буків,

Діда скарга за грунтець забраний,

Батьків акт ліцитаційний драний,-

 

Ось весь спадок, що лишивсь для внуків.

 

II

 

 

В шинку шумить, в шинку гуде,

Аж гомін геть селом іде.

І не питайте, що се є:

Старий Пазюк горілку п’є.

Вже третю ніч він п’є ось так,

Та не гадай, що він пияк.

Він буде ще три ночі пить

І ані цента не платить.

О, бо Пазюк розумний дід,

З кропиви він збирає мід:

Він у селі над всіх моцар,

Бо він собі багач-лихвар.

 

І не гадай, що за процент

Він п’є й не заплатить і цент!

Ось глянь у коршму. За столом

Сидить Пазюк, співа псалом,

Бо він письменний - знай і се!

І бога в серці має все.

Він бороду на руку спер

І сиві очі в двері впер,

Волосся сиве і густе

Лице вкрива його товсте,

А голос дзвінко, мов із блях,

Гукає: «Господи воззвах!»

 

А обік нього кум сидить

І Пазюку в лице глядить,

В очах його читати б рад,

Чи все тут є старому в лад,

Чи все зробив він так як слід,

Щоб ласкав був брикливий дід.

А як старий скінчив свій спів,

То кум несміло річ повів:

«Спасибі, кумцю, вам за глас!

Та щиро я благаю вас,

Вділіть ту позичку мені,-

Я все віддам уосені».

 

Пазюк о стіл б’є кулаком.

«Чи дармо в тебе я дяком?

Не штука то мій глас хвалить!

Кажи горівки ще долить!»

Скрутився кум, неначе в’юн,

Горівку в жида і тютюн

Наборг бере, на стіл кладе,

Знов Пазюка просить іде:

«Вже ж, кумцю, вас я третю ніч

Частую за пустую річ,

Щоб сотку в

1 ... 13 14 15 ... 26
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій ізмарагд, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мій ізмарагд, Франко І. Я."