Читати книгу - "Діти капітана Гранта, Жуль Верн"

що збиралася відвідати місто, не змогла здійснити свого наміру. Вугілля вантажили з великими труднощами. Отже в той час, як небо і море змішували свої води в невимовному безладді, пасажири «Дункана» мусили сидіти в кают-компанії, наче в’язні. Всі розмови, природно, точилися навколо погоди. Кожен казав своє, опріч майора, що так само байдуже споглядав би, мабуть, і на всесвітній потоп. Паганель, похитуючи головою, походжав туди й сюди по каюті.

- Це наче навмисне,- повторював він.

- Справді, сили природи повстали проти нас,- погоджувався Гленарван.

- А я все ж таки їх здолаю.

- Та як же ви можете не зважити на таку зливу? - мовила Гелена.

- Мені вона не страшна. Я боюся тільки за свої речі й прилади: адже вони загинуть.

- Небезпечно лише сходити на берег,- сказав Гленарван.- А як дістанетеся до Вілья-Прайя, влаштуєтесь не так уже й кепсько. Правда, трохи бруднувато, в сусідстві з мавпами й свинями, стосунки з ними мало приємні, але той, хто подорожує, не повинен надто перебендювати. До того ж можна сподіватися, що місяців за сім чи вісім вам пощастить відбути до Європи.

- Сім або вісім місяців! - скрикнув Паганель.

- Щонайменше. В період дощів на острови Зеленого Мису судна заходять зрідка. Але за цей час ви можете зробити багато корисного. Цей архіпелаг мало досліджений, ще не вивчені його топографія, кліматологія, етнографія, гіпсометрія, 26 тут є над чим попрацювати.

- Ви змогли б обслідувати головні місцеві ріки,- мовила Гелена.

- Тут немає річок, пані,- відповів Паганель.

- Як немає великих, то маленькі.

- Немає ніяких.

- Тоді струмки, ручаї.

- Їх також тут не існує.

- Тоді поцікавтесь лісами,- мовив майор.

- Щоб були ліси, потрібні дерева, а дерев тут немає.

- Чудова країна, що й казати,- зауважив майор.

- Не сумуйте, дорогий Паганелю,- сказав Гленарван,- на розраду вам залишаються гори.

- О, вони тут невисокі й зовсім не цікаві, сер! До того ж їх уже давно досліджено.

- Досліджено? - здивувався Гленарван.

- Еге ж. Така вже моя нещаслива доля. Якщо на Канарських островах раніш за мене побував Гумбольдт, то тут мене випередив геолог Шарль Сен-Клер Девіль.

- Та невже?

- Достеменно так,- жалісливим голосом ствердив Паганель.- Цей учений саме був на борту французького корвета «Рішучий», коли той стояв біля островів Зеленого Мису, і він зійшов на вершину, найцікавішу поміж усіх гір архіпелагу - вулкан на острові Фого. То що ж після нього мені тут робити?

- Шкода, дуже шкода,- задумливо мовила Гелена.- Що ж вам тепер робити, пане Паганелю?

Кілька хвилин Паганель мовчав.

- Справді, вам слід було висісти на Мадейрі, хоч там і немає вже вина,- зауважив Гленарван.

Вчений секретар Паризького географічного товариства так само мовчав.

- Як на мене, я б утримався висідати,- сказав майор таким тоном, наче говорив: «Я негайно зійшов би на берег».

- Любий Гленарване,- заговорив урешті Паганель,- де ви збираєтесь зробити наступну зупинку?

- О, не раніше ніж у Консепсьоні.

- Хай йому грець! Це мене заведе зовсім у бік од Індії.

- Анітрохи. Як тільки «Дункан» обійде мис Горн, ви почнете наближатися до Індії.

- Щось мене бере сумнів...

- До того ж,- вельми серйозно вів далі Гленарван,- хіба не однаково, потрапите ви до Ост- чи до Вест-Індії?

- Як це так - однаково?

- А так, бо жителі патагонської пампи такі самісінькі індіанці, як і мешканці Пенджабу.

- Он як! - вигукнув Паганель.- Присягаюсь, сер, такий довід ніколи не спав би мені на думку!

- Крім того, дорогий Паганелю,- сказав далі Гленарван,- золоту медаль можна дістати в будь-якій країні; повсюди є що вивчати, досліджувати, відкривати - і в Кордільєрах, і в горах Тібету.

- А мої дослідження течії Яру-Дзангбо-Чу?

- Дурниця! Її вам легко заступить Ріо-Колорадо. Ця річка ще мало відома, й географи визначають її на мапах, як кому заманеться.

- Знаю, дорогий мій лорде, трапляються помилки в кілька градусів. О, я не маю сумніву, що на моє прохання Географічне товариство відрядило б мене до Патагонії так само охоче, як і до Індії. Але я про це не думав.

- Через вашу звичайну неуважність.

- А ви не хочете, пане Паганелю, приєднатися до нас? - найлюб’язнішим тоном звернулась до вченого Гелена.

- А що буде з моїм завданням, пані?

- Попереджаю вас: наш шлях лежить через Магелланову протоку! - зазначив Гленарван.

- Любий лорде, ви - спокусник!

- Додам, що ми відвідаємо порт Голоду!

- Порт Голоду! - вигукнув француз, атакований з усіх боків.- Порт, уславлений в усіх географічних літописах!

- Зміркуйте й те, пане Паганелю,- не вгавала Гелена,- що, взявши участь в нашій подорожі, ви звеличите поряд з Шотландією також і Францію.

- Так, безперечно!

- Географ став би дуже в пригоді нашій експедиції, а що є в світі прекрасніше за служіння науки людству й людяності!

- Чудові слова, пані!

- Послухайте мене: скоріться випадкові долі чи швидше волі провидіння так, як зробили ми. Воно послало нам цей документ, і ми вирушили в дорогу. Воно привело вас на борт «Дункана» - то не кидайте ж його!

- Хочете знати, мої славні друзі, що я думаю? Мені здається - вам усім дуже хочеться, аби я залишився!

- А ви самі, Паганелю, нічого в світі так не бажаєте, як залишитися! - відказав Гленарван.

- Ще б пак! - вигукнув географ.- Але ж я боявся здатися настирливим.

 

Розділ IX
МАГЕЛЛАНОВА ПРОТОКА

 

 

На борту яхти всі зраділи, почувши, що Паганель залишається. Роберт так нестримно кинувся йому на шию, що шановний секретар Географічного товариства ледве не впав горілиць.

- Жвавий хлопчина,- мовив він,- я навчатиму його географії.

Отож, зважаючи на те, що Джон Манглс узявся зробити з хлопця моряка, Гленарван - хороброго мужа, майор - вольового юнака, леді Гелена - добру й благородну істоту, а