Читати книгу - "Аліса в країні чудес, Льюїс Керрол"

- Що ж вони ляпали? - запитала Аліса, зовсім забувши про свою обіцянку.

- Патоку,- пояснив Вовчок, цього разу зовсім не роздумуючи.

- Мені потрібна чиста чашка,- перебив Капелюшник.- Давайте всі попересідаємо.

При цьому він посунувся, за ним Вовчок. Солоний Заєць сів на місце Вовчка, а Аліса дуже неохоче зайняла місце Солоного Зайця. Від такої зміни виграв лише Капелюшник, а Алісі було набагато гірше, ніж раніш, бо Солоний Заєць саме перед цим перекинув у свою тарілку молочник.

Алісі не хотілося знов ображати Вовчка, тому вона почала дуже обережно:

- Але я не розумію. Як вони ляпали патоку?

- Адже можна діставати і ляпати воду з криниці? - сказав Капелюшник.- Гадаю, що так само можна діставати патоку з паточного колодязя. Чи не так, дурненька ти?

- Але ж вони були в самому колодязі,- звернулася Аліса до Вовчка, ніби не помітивши останнього зауваження.

- Ну звичайно,- промовив Вовчок,- ще й як глибоко.

Така відповідь до того приголомшила бідолашну Алісу, що вона деякий час не перебивала Вовчка.

- Вони вчилися малювати,- продовжував Вовчок, позіхаючи і протираючи очі, бо йому все дужче хотілося спати,- і вони ляпали всілякі речі, все, що починається на М...

- Чому на М? - запитала Аліса.

- А чому б і ні? - зауважив Солоний Заєць.

Аліса промовчала.

В цей час Вовчок заплющив очі і вже зовсім засинав. Тоді Капелюшник вщипнув його, і він, пискнувши, прокинувся і повів далі:

- ...що починається на М, наприклад: мишоловку, місяць, мрію, множину... Ти знаєш, що таке множина, правда? Але тобі коли-небудь доводилося бачити, щоб малювали множину?

- А й справді, після вашого запитання...- промовила Аліса, дуже збентежена.- Я не думала...

- Тоді не треба й говорити,- сказав Капелюшник.

Від такого нахабства у Аліси увірвався терпець: надзвичайно обурена, вона схопилася і пішла геть. Вовчок миттю заснув, а інші не звернули ніякої уваги на те, що вона залишила їх, хоч вона і оглянулася разів зо два, трохи сподіваючись, що вони покличуть її. Коли вона озирнулася востаннє, то побачила, що ті двоє намагалися запхнути Вовчка в чайник.

- Як би там не було, я більше ніколи не піду сюди знов,- сказала Аліса, пробираючись лісом.- Зроду мені не доводилося чаювати в товаристві таких дурнів!

Говорячи це, вона помітила на одному з дерев дверцята, що вели прямо всередину дерева.

«Дивно! - подумала вона.- Але сьогодні все дивне. Що ж, можна навіть зайти сюди». І вона ввійшла в дверцята.

Вона знову опинилася в довгому залі, коло скляного столика.

- На цей раз я буду розумнішою,- сказала вона собі і почала з того, що взяла золотий ключик і відімкнула дверцята, які вели до саду. Потім почала потроху кусати гриб (шматочок якого зберігся у неї в кишені), доки зменшилася приблизно до одного фута. Потім ввійшла в вузький прохід, потім... вона нарешті опинилася в тому прегарному саду, серед прохолодних фонтанів.

Недалечко від входу до саду ріс великий кущ троянд. На ньому цвіли білі троянди, але три садівники заклопотано фарбували їх в червоний колір. Алісі здалося це дуже цікавим, і вона підійшла ближче, щоб придивитися до їхньої роботи. Коли вона наблизилася, то почула, як один з них промовив:

- Обережніше, П’ятірко! Не ляпайся так фарбою!

- Я не винний,- похмуро заперечив П’ятірка,- Сімка підштовхнув мій лікоть.

У відповідь Сімка підняв очі і сказав:

- Отакий ти, П’ятірко. Завжди ти звалюєш свою вину на інших.

- Ти б уже мовчав! - огризнувся П’ятірка.- Я чув, як Королева тільки вчора говорила, що тобі слід відтяти голову.

- За що? - поцікавився той, що говорив першим.

- Це тебе не стосується, Двійко! - сказав Сімка.

- Ні, його це стосується - промовив П’ятірка.- І я скажу йому... За те, що він приніс кухарю коріння тюльпанів, замість цибулі.

Сімка шпурнув пензель і тільки-но почав:

- Ну, знаєте, більшої несправедливості...- як раптом побачив Алісу, яка стояла, розглядаючи їх. Він зразу замовк. Інші садівники теж озирнулися, і всі вони низько вклонилися.

- Чи не скажете ви мені, будь ласка,- несміливо звернулася Аліса,- нащо ви фарбуєте ці троянди?

П’ятірка і Сімка нічого не сказали, лише подивилися на Двійку. Двійка почав тихим голосом:

- Ну, бачите, справа в тому, пані, що тут повинен був рости кущ червоних троянд, а ми помилково посадили білі. Якщо Королева дізнається про це, нам усім накажуть відтяти голови, розумієте. Отже, як бачите, пані, ми з усіх сил стараємося, щоб до її появи...

В цю мить П’ятірка, що весь час схвильовано слідкував за садом, вигукнув: «Королева! Королева!» і всі три садівники миттю попадали ниць. Почулося тупотіння багатьох ніг, і Аліса озирнулася, жадаючи скоріше побачити Королеву.

Попереду йшли десять воїнів з піками в руках. Всі вони зовні були схожі на трьох садівників: довгасті і плоскі, а руки й ноги у них росли на наріжних кінцях. Слідом ішли по двоє, як і воїни, два десятки придворних, обвішаних хрестами та бубнами - діамантами. Далі йшли королівські діти. Їх було десятеро, і вони бігли вистрибом, взявшись за руки парами. Всі вони були прикрашені зображенням чирви - серцями. Потім ішли гості, головним чином королі та королеви, і серед них Аліса впізнала Білого Кролика, який швидко, нервово розмовляв, усміхаючись до кожного, хто звертався до нього. Він пройшов повз Алісу, але не помітив її. Потім ішов Чирвовий Валет, несучи корону Короля на червоній оксамитовій подушечці. В кінці цієї величної процесії ішли Чирвовий Король та Чирвова Краля - Королева.

Аліса не знала, чи слід їй падати ниць, як це зробили три садівники. Вона не пригадувала, щоб коли-небудь їй доводилося чути про такий звичай на процесіях.

«До того ж, нащо потрібна процесія,- міркувала вона,- якщо всім людям треба лежати ниць і вони не будуть бачити самої процесії?» Отже, вона залишилася на місці, очікуючи.

Коли процесія порівнялась з Алісою, всі