Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

своєю глибокою інтуїцією, правильною і розумною діягнозою сучасної політичної ситуації, твердою вірою в неспожиті сили нашого народу та гарячим бажанням визвольного чину – захопила най кращі молодечі сили нашої нації та в цих переломових часах спрямувала хід нашої історії у правильному напрямку.

У наведених вище уривках із програмових статтей стрілецького органу, які у своїй невиробленій стилістиці, простому формулюванню думок та молодечому патосі – може не виблискують такою стрійною системою і стислим формулюванням тез, як у багатьох програмах, плятформах і декалогах різних наших політичних партій та організацій, – ми знаходимо в них нові, глибокі та високовартісні думки, які були вислідом здорової реакції на тодішні настрої і відносини в українському і міжнародному житті. Вони не були кимсь з гори подиктовані, ані сліпо наслідувані, а були плодом свобідної дискусії та серйозної виміни і боротьби думок критично думаючих людей. Не бачимо в них примітивного ненависництва, ні фанатизму, – а тільки багато щирого молодечого чуття та глибокої віри у намічений шлях визволення.

І коли тепер, із понад сороклітньої перспективи уважно й об'єктивно прочитаємо та продумаємо усі ці новаторські тези, – то мусимо їх оцінити як дуже поважний і рішучий крок вперед в розвитку української політичної думки. 3 огляду на їх революційний характер та опозиційне становище у відношенні до провідної, офіційної української політики – треба їх вважати про бойовими, що започаткували найновішу добу української історії та українських визвольних змагань.

Ясно і рішуче піднесено як живу, актуальну й безпосередню мету української національно-політичної боротьби – гасло вільної, самостійної України. Хоч це гасло було публічно проголошене і зактуалізоване «Молодою Україною» в 1900 році та гаряче пропаговане її основниками – то в наступних роках втратило воно свою бойову силу і розмах та стало банальною фразою без реального змісту. Справа політичної самостійности повинна тепер – вслід за «Відгуками» – зайняти начальне місце у нашій політиці та громадській праці. Гарантією нашого національного існування і розвитку може бути тільки власна, незалежна держава, яку можна здобути тільки власною силою. Тому треба нам створити свою фізичну силу, силу мілітарну. Мусимо бути приготованими на майбутню війну, щоб стати учасниками та співтворцями історичних подій, що будуть відбуватись і рішатись на нашій землі. Коли хочемо осягнути наші, хоч би найсправедливіші домагання, то мусимо їх підтримати власною силою, бо світ рахується тільки з сильними. Нашим головним ворогом є Росія, кожна Росія і царська, і ліберальна і революційна, бо їх імперіялістичне відношення до нас є однакове. Крім чаціонально-державних постулятів – ми несемо нашому народові також клич соціяльного визволення. Шлях до нашої мети – це безупинна праця, боротьба і жертви. В нашому відношенні до Австрії мусимо строго відмежуватись від неї у нашій національній політиці та вести її тільки згідно з інтересами української нації. На місце панівного опортунізму та австрофільського угодовства серед загалу нашого громадянства мусить запанувати незалежна державницька думка.

Пізніші історичні події та дальший хід наших визвольних змагань вповні оправдали усі повищі ідеологічні основи першого етапу українського стрілецького руху.

Із сьогоднішньої перспективи бачимо, що помилкова була поведінка нашого політичного проводу, який зайнятий був тільки справою виборчої реформи до галицького сойму та іншими подібними речами, і зовсім не передбачав на весні 1913 року, що уже за кільканадцять місяців буде змушений вимогами історичного моменту закликати українську молодь до зброї для боротьби за волю України, не підготовляючи вперед ні нашого народу, ні нашої молоді до цієї важної і відповідальної справи.

Поставлена стрілецьким рухом мета була ясна: наша безпосередня мета – власна держава; щоб створити державу – мусимо бути готові до бою. Сьогодні до зброї – завтра у похід!

Як бачимо із повищого – клич самостійної української держави став уже з кінцем 1912 р. актуальною програмою нового стрілецького руху та був поширюваний словом і друком серед мас молоді і всього громадянства. 3 хвилею заснування в березні 1913 р. першого статутового стрілецького товариства – стрілецький самостійницький рух пішов уже широко в народні маси. Для того треба ствердити, що постанови студентського конгресу, що відбувся У Львові в липні 1913 р., а яким приписується надто велике значення в розвитку української політичної думки, мали тільки пропагандивний, протиросійський характер. Не декляруючи постуляту української держави, а проголошуючи тільки клич сепаратизму від Росії – резолюції цього конгресу були засадничо кроком назад у порівнянні із державницькими позиціями «Відгуків» та цілого тодішнього стрілецького руху.

Товариства «Січові Стрільці» – їх організаційна і військово-вишкільна праця

Реальна підготова, організація і вишкіл власної збройної сили – стає програмою дня для творців стрілецького руху та перших його учасників. Старання Українського Січового Союзу, студентського стрілецького комітету та інших організацій і осіб про оснування легального стрілецького товариства та затвердження його владою – натрапили на поважні перешкоди збоку австро-польської адміністраційної влади, яка із певних дрібних формальних причин відкинула внесені на затвердження статути стрілецького товариства. Робилось це внаслідок ворожого наставлення польських кіл до української справи взагалі, а до стрілецьких організацій зокрема. Польські верховоди Галичини, що спинювали в минулому нормальний розвиток українського національного життя, постановили за всяку ціну не допустити до створення українських мілітарних організацій. Це був перший ворожий виступ польських урядових чинників проти стрілецького руху. В майбутньому продовжувалась ця ворожа для стрілецького руху робота у різний спосіб аж до розпаду Австрії, а головно під час війни у відношенні до формації УСС. Численні польські стрілецькі товариства основувались та розвивались уже від кількох літ без найменших перешкод, навпаки – їх підтримувала австрійська цивільна і військова влада, – а ми вже з самого початку мусіли поборювати великі труднощі формального характеру, щоб у конституційній державі, на основі забезпеченої рівности громадян та їх прав – виборювати собі права, якими уже довго користувались громадяни, що належали до упривілейованої в Австрії польської нації.

І тільки завдяки ініціятиві і заходам голови Укр. Січового Союзу д-ра К.Трильовського, який переклав дослівно статути польських стрілецьких товариств та предложив їх на затвердження намісникові Бобжинському, цей останній остаточно був змушений погодитись на затвердження товариства «Січові Стрільці» у Львові. Але все таки внаслідок відкинення попередніх статутів, організація легального стрілецького руху поважно опізнилась.

На день 18 березня 1913 року – скликав д-р К.Трильовський основуючі загальні збори першого українського стрілецького товариства «Січові Стрільці» у Львові.