Читати книгу - "Еліксир життя, Юрій Георгійович Герасименко"

Галей перестрибнув обкладений камінням ручай, обминув зарості ожини і ледве не зіткнувся з Буард’є.

— Мосьє, я вас шукаю, ви потрібні професору. — Садівник вказав на кущі бузку. — Там чекають на вас, поспішіть. — На засмаглому обличчі Буард’є нічого не можна було прочитати, крім нещирої робленої поштивості.

Пройшовши по доріжці в глиб заростей, Галей натрапив на мальовничу галявину. Прямо перед ним на низеньких пнях, витесаних у вигляді стільців, сиділи професор Кадіус і молодий русявий чоловік з борідкою, той самий, котрого минулої ночі Галей вгледів у розчинених дверях з плямами кіптяви на сорочці. На вкопаному в землю столі стояли пляшки та корзинка з яблуками. Професор наливав вино у високі келихи. Його рука повисла в повітрі, поглядом колючих очей він втупився в Галея.

— Вибачте, професоре, не знав, що ви хотіли мене бачити.

Виразним жестом Кадіус показав на вільний пень біля столу, наповнив третій келих.

— Вам наказано піклуватися про мою персону, Галею, тож ви про це не забувайте. Я перебуваю тут, значить, і ви мусите бути поряд. Не сидіти ж вам потай за кущами. Ліпше ось так, по-людськи, за столом; склянка старого бургундського вам не завадить. Так за що ж ми вип’ємо? — В його словах, в голосі чулася глузливість, з чим Галей за інших обставин ніколи не змирився б. Але тепер змовчав, узяв із рук професора наповнений келих. Кадіус підняв свій, перевів погляд на чоловіка з борідкою. — Вип’ємо за те, колего Тронковський, щоб не випускати із рук спійману жар-птицю!

Тронковський келиха не взяв, промовив з помітним акцентом:

— Якщо жар птиця має зуби та пазури дракона, то краще хай вона не вилуплюється з яйця.

— Чуєте, Галею! Мій молодий колега вважає, що іноді необхідно відступитися від мети, навіть якщо її вже досягнуто ціною неймовірних каторжних зусиль. Яне, друже мій, я вас не впізнаю. Ви перевтомилися, вам треба добре відпочити. Якось інакше не можу пояснити вашу дивовижну заяву.

— Облиште, професоре. Продовжимо нашу розмову потім.

Тронковський схопив келих, вихилив до дна, пальці дрібно тремтіли.

Галей відчув себе зайвим, хотів підвестися, та долоня Кадіуса лягла на його плече.

— Навіщо ж відкладати на потім? Гадаєте, Яне, що мосьє Галей — людина стороння, при ньому не слід ворушити наші справи? Свята наївність! Вчора наш шановний гість вдавав із себе простакуватого хлопця, якому невтямки, чим ото ми з вами тут займаємося. Не вірте, Яне! Підпільна організація Опору, дії якої я цілком поділяю, не могла довірити нас людині, котра поняття не має про те, що ж відбувається в цьому будинку. — Професор кивнув у бік вілли і поглянув на Галея.

— Не треба маскуватися, мосьє. Я навіть думаю, що якби покопатися в довоєнних архівах одного інституту, до якого я також мав відношення, то у списках студентів тої пори напевно виявилося б ваше прізвище. Отже, до якоїсь міри вам відомо про характер досліджень у моїй лабораторії. Вам відомо й те, що робота ведеться потай від німецьких окупаційних властей. Але ні ви особисто, ані ваші товариші з патріотичної організації ще не знаєте, яку новину повідомив мені сьогодні мій колега Ян Тронковський. Так-от, щоб ви знали: він дійшов висновку, що ми мусимо негайно згорнути нашу роботу, замести за собою всі сліди і на тому заспокоїтись. Якщо ви пожартували, Яне, то так жартувати не можна. Занадто серйозні у нас плани, щоб вдаватись до жартів.

Тронковський спідлоба зиркнув на Галея, затиснув у кулак борідку.

— Мені не до жартів, професоре. Зупинитися, тільки зупинитися і забути про все! Іншого виходу немає.

— Немає виходу? Це кажете ви, молодий фізик, якому з волі Всевишнього випало на долю вкласти частку свого розуму в розкриття одної з найвелитніших тайн природи, тоді як всесвітньовідомі вчені усіх континентів ще не доторкнулися до цієї тайни навіть на рівні наукових гіпотез!

Щоки Кадіуса вкрилися червоними плямами; хоч говорив він зовсім тихо, здавалося, професор от-от втратить над собою владу. Та до цього не дійшло. Кадіус спохопився, натиснув на внутрішні гальма.

— Даруйте старому, Яне, розхвилювався… Але погодитись з вами не маю права і не хочу. Прокиньтесь, юначе, погляньте, що діється сьогодні у світі. Ваша рідна Варшава лежить у руїнах. Мої вулиці топчуть чобітьми нелюди. Та якби ж то солдатський чобіт окупанта був найбільшою загрозою! Танки, літаки, гармати гітлерівців — і це ще не найстрашніше з того, що є і що може бути. Зрештою, танки можна зупинити танками, проти бомбовозів пускають винищувачів, гармати розтрощуються під час артилерійських дуелей… А якщо Гітлеру в руки вкладуть силу розщепленого атома? І мені, і вам, Яне, відомі імена: Гейзенберг, Вейцзекер, Гартек. В інституті кайзера Вільгельма, в Гамбурзі, в Берліні німецькі фізики гарячково ведуть ядерні дослідження. Не думайте, що цих людей зупинить заява Ейнштейна, начебто вивільнення атомної енергії неможливе. Вони довели протилежне і активно працюють на Департамент озброєння рейху. Ось вам сумна дійсність, мій друже! її жахливі наслідки не важко передбачити. Тож скажіть мені: що протиставить розшматована Європа, та й усе людство, безжальній і жорстокій фашистській военщині? Що? Не ховайте очей, Яне Тронковський! Єдиний реальний засіб розчавити нацистів у їхньому кублі — це наші трокади, наше з вами дітище, плід нашої тяжкої, виснажливої праці.

Нервово погладжуючи борідку, Тронковський стомлено запитав:

— Розчавити… Як же ви собі це уявляєте практично?

— Точнісінько так, як і ви! — відрубав Кадіус. — Епіцентр удару — Берлін, радіальне розширення враженого поля на двісті або двісті п’ятдесят кілометрів. І на цьому буде поставлено крапку! Тіло нацизму та його отруйний дух зникнуть з лиця землі, як мара. Це буде найкоротша війна, яку тільки знатиме історія. Мільйони людей зітхнуть з полегшенням. Планета, як живий організм після втручання хірурга, позбавиться злоякісної пухлини. Звичайно, виникне