Читати книгу - "Голодна воля, Панас Мирний"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Бач, бач, - дивується. І слова не скаже, тілько руками розведе. Упав чогось. Плаче. Гроші ліче. Бач гроші - бумажки. Хова у сундук. І свої туди. Так. Ог дурний! Де б ті ховать до своїх, а він свої мішає з чужими… О, закрив скриню і сів зверху.
- Та хто б се такий був тут? Похазяїнував добре.
- Може, й Хомка? - одказував хтось.
- Куди йому!.. А втім, бог його знає. Хоч він і дурний, а колись допитувався мене, чи швидко воля.
- Бачили, бачили… йосипенко вже справився у горницях, кудись зовсім пішов з двору.
- Куди ж це?
- Аж побіг. По дорозі на город.
- Чого се? Послано, видно, чи тіка без вісті.
- А кат його бери. Тепер воля. Хоч на всі чотири сторони. Я сам думаю: куди б його собі податься.
- Куди? Хіба отак робив, робив, служив, служив, та ніякої тобі нагороди й не буде?
- А дзуськи!
- Чого дзуськи! Що ж мені кусати?
- Чого ви змагаєтесь? Ходімо краще до шинку женити волю.
- Ходімо, ходімо.
Добра частина одрізнилася і пішла до Лейби в шинок. Непитущі зосталися і розмовляли - хто ж то се похазяїнував у панському добрі.
- А не дурне!
- Та глядіть лиш, чи минуло воно Иосипенкових рук? - сказав Василь.
- А справді - старий хитрий.
- Цить. Мовчи. Мені страшно чогось, - тремтячи, сказала Мотря.- Ходімо відсіль.
І вони пішли у парі до кухні. Другі до самого вечора усе сновигали коло розбитого вікна контори, заглядали, що там робе Хомка і одгадували, хто б то справді украв гроші.
IV
Пізно повернувся назад Иосипенко. Уже давно стояла ніч над землею, і зорі виблискували з темного неба. Хто не ждав і хто діждав волі - потомилися і полягали спати. У трьох місцях ще тілько не погасло світло: в будинку, де над помершим паном, курникаючи, читав дяк, в Лейби в шинку, звідки почувався гомін, а часом і протяжна пісня пізніх гуляк:
Горілочка п'яна, Суча журба, впряма, - виводив хтось охриплим голосом… та Одарка Иосипен-чиха ще не гасила і не лягала спати. Вона знай сновигала з одної хати у другу, часто припадала своїм широким лицем до вікна і заглядала в нічну темноту. Кожен раз їй робилося непокійніше, якась тривога обнімала душу, то їй здавалося, що хтось стука, то почувалися крики охриплого кріпацтва. Ну, що як прийдуть, що як силоміць уломляться в хату, піднімуть струс? Десять раз вона переносила з місця на місце, з одної хати у другу, якусь чималу в'язанку всякого ганчір'я.
Тихо, роздивляючись на всі сторони, пробирався Иосипенко попід людськими хатами на гору, у двір. Йому чогось усе здавалося, що коли не з-за тієї хати, то з того огороду вискоче засада і кинеться на його. Часом тріска, луснувши під його ногою, обдавала його, наче кип'ятком. Він зостановлювався на хвилину, обдивлявся кругом і знову тихо простував далі. Ось він уже поминув кріпацькі хати. Ось уже збирається і на гору. Ясно світе огонь з панського будинку, чорніє церква гострим шпилем, піднявшись угору; а дворище, наче хто вимазав його сажею. Всюду тихо, так тихо, що Иосипенко чує, як б'ється у його грудях серце. Ось він покрався попід високим забором і вскочив через невеличку хвірточку в двір. Йому відразу полегшало. До того ще і в хаті світло пробивається крізь шибку. "Одарка не спить", - подумав він і підійшов до вікна. Тихо стукнув він раз і вдруге. Щось за тінь замелькала у хаті.
- То ти? - чується голос Одарки.
- Я. Одчиняй, - одказав Иосипенко. Не забарилося світло згаснути у хаті. Ось воно показалося у сінях. Засув стукнув, одчинились двері, на порозі з свічкою у руках показалася Одарка.
- І де ти ходив досі, - сказала вона, впускаючи чоловіка у сіни, і засунула двері.
- А що, не чуть нічого? - спитав він, роздягаючись.
- Де тобі нічого. Перемліла я та переболіла душею. Панич виходив, допитувався усіх. Василь брякнув, що то ти підхопив гроші. Я, каже, був у садку, бачив би, коли б хто біг, та й слідів нема ніяких. Народ зразу поняв віри і вже хотіли струс робити, та панич задержав.
- Нічого. Ось я їм завтра нароблю струсу! - тихо промовив Иосипенко.- Завтра москалі увійдуть смиряти бунтовщиків. Нічого. А проте - заступ де?..
- У сінях.
- Гаразд.- І Иосипенко, засукавши рукава і од-котивши водянку, почав рити яму. Потім, заложивши у старий чавун ту в'язанку, з котрою носилася Одарка, поставив у яму і зарив. Одарка ще зверху примазала, а Иосипенко накотив знову водянку.
- Тепер хоч і спати, - сказав він, зітхнувши і перехрестившись. Ліжко луснуло під йото грузьким тілом. Одарка дмухнула на свічку і темна непроглядна темнота зразу все покрила. Чутно було, як вона помацки полізла до своєї постелі, як лягла, позіхнулї. І зразу все затихло. Нешвидко вона обізвалася.
- Ти спиш?
- Ні. А що?
- Шкода, що дітей у нас немає-сказала Одарка, зітхнувши.
- Спи краще, - сердито одказав Иосипенко і повернувся на ліжку.
Рано-рано устав Иосипенко і кинувся зразу до вікна. Сірий світ уже носився над землею, і в його дим-чатій млі ще не видно було нікого. У дворі пусто-тихо, всюди позапирано, всюди позачиняно. Ще позавчора у сю пору дворище вже гуло, людський гомін мішався з гомоном скотини: там волів гнали до водопою, рич-ки' бігли з дійницями у загін доїти коров, Василь на аркані вів жеребця до Псла. Тепер тихо, наче все вимерло, або кинуло і розбіглося, не знать куди. "Воля, досипляють", - думав Иосипенко і скинув очі на контору, що якраз проти його вікон стояла. Розбита рама висіла на прибої, виставивши, наче зуби, гострі скалки побитих шибок. З чорної дірки виходила сиза пара, осідаючи на віконниці інеєм. У йосипенка щось тяжке під серцем навернулося, коли він скинув оком на контору, і він мерщій одійшов від вікна.
- І чого так рано схопився? - спитала його Одар-ка, ще потягаючись на постелі.
Мовчки Иосипенко умився, одівся, зняв шапку і пішов з хати. Він, як і давно, обійшов спершу усе чорне
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Голодна воля, Панас Мирний», після закриття браузера.